Есе (від франц. essai – спроба, проба, нарис) – прозаїчне висловлювання невеликого об’єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження і міркування з конкретного приводу або питання і свідомо не претендує на вичерпну відповідь.
Для есе характерне використання численних засобів художньої виразності:
– символи;
– метафори;
– порівняння;
– алегоричні і притчові образи.
Для передачі особового сприйняття автору есе необхідно:
– використовувати всілякі асоціації;
– проводити паралелі;
– добирати аналогії.
Прийомів для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них.
• Ефектний початок – вступ, дуже важливий елемент твору. Читач визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька підходів.
1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві зрозуміти, чого йому очікувати.
2. Несподіваний – це може бути що завгодно, але читач повинен бути здивований або шокований.
3. Дієвий — зображення самого процесу, а причини й наслідки випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе.
4. Авторитарний – пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити враження упевненості автора тільки в собі.
5. Інформативний — читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у творі.
6. Цитатний – вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не рекомендується використовувати прислів’я і кліше — це банально).
7. Діалоговий – з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями.
• Хронологія есе – послідовність подій (але не зациклюйтесь на часі ~ есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях описувати все, що відбувалося в певний період.
• Оповідання — дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе.
• Опис – характерною рисою такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням.
• Порівняння – в основному цей прийом використовується щодо питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу.
• Фінальні компоненти – останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і залишити в пам’яті читача яскравий слід.
Приклад твору-есе публіцистичного характеру.
Я – українець
Слова українського гімну давно запали в душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий, жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов’язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найек-стремальніших фантазіях. Мій «Кобзар» лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я – українець?
