ДО ВАШОЇ УВАГИ, БАТЬКИ!

Як виховати дітей нерозпещеними

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти мали навички, необхідні для досягнення успіху. Однак, незважаючи на те що більшість батьків спокійно й відверто розповідають про безпеку, здоров'я, значення шкільних занять і добрих стосунків, багато з них замовкають, коли мова заходить про гроші.

Можливо, це відбувається тому, що гроші здатні викликати найпотужніші емоції. Скільки грошей ми маємо чи не маємо, наскільки відрізняється наш прибуток від прибутку інших людей – усі ці питання можуть стати джерелом сорому, якщо ми вважаємо, що заробляємо занадто багато або занадто мало. Крім цього, часті сварки батьків, що виникають через фінансові розбіжності, формують у дітей враження, що гроші призводять до конфліктів.

Для людей, які живуть від зарплати до зарплати, розмова про гроші часто стає необхідністю. У той же час люди, чий дохід вище, більшою мірою відчувають труднощі з тим, як підійти до цієї теми, і не знають, як пояснити своїм дітям, чому в них є кошти, а в інших людей їх немає, або чому вони встановлюють певні обмеження на витрати, хоча діти знають, що насправді в цьому немає жодної необхідності.

Питання дуже делікатні. Але якщо ми хочемо, щоб наші діти навчилися правильно ставитись до грошей, не перетворились на розпещених молодих людей, які вважають, що їм дозволено все, та які не знають вартості наявних фінансових коштів, нам необхідно подолати власну сором'язливість і дискомфорт та дати дітям прямі відповіді на їхні численні запитання.

У цій статті пропонуються кілька корисних порад на цю тему.

1. Розмовляйте про гроші та про ваші цінності, пов'язані з ними

Діти проявляють цікавість до грошей і хочуть дізнатися про них більше. Малюки, напевно, будуть ставити запитання, на які вам буде важко відповісти. Але ігнорувати тему або брехати дитині про ваш фінансовий стан не треба. Якщо ми хочемо, щоб наші діти розуміли, що таке гроші, ми повинні відкрито й чесно розмовляти з ними про це... хоча й не обов'язково в тій формі, в якій припускаємо.

На основі багаторічних досліджень фахівці зробили висновок, що коли діти питають у батьків про гроші, найкраще відповідати зустрічним запитанням: «А чому ти питаєш?». Така реакція допомагає нам зрозуміти сенс запитання або занепокоєння дитини. Наприклад, діти, які питають «Ми багаті?», не обов'язково цікавляться рівнем вашої заробітної плати. Напевно, вони чули про те, що інша сім'я придбала новий автомобіль, і їм стало цікаво, чи можете й ви дозволити собі подібні витрати. Можливо, вони побачили безпритульного й замислились над тим, чи немає загрози того, що ваша сім'я теж може опинитись на вулиці. Знання про фактичну заклопотаність дитини та її джерела дає батькам можливість відповісти належним чином.

Коли діти подорослішають, вони будуть ставити більш гострі запитання, і ми, батьки, повинні бути готові відповідати на них. Батькам важливо ділитися з дітьми інформацією про фінансові ресурси сім'ї та про те, якою є реальна ціна сімейної власності й захоплень. Шукайте можливості для обговорення більш широких питань, пов'язаних із грішми, наприклад, скільки грошей потрібно людині для щастя. І скільки ми повинні витрачати, щоб у нас було все необхідне, щоб ми могли здійснювати всі наші бажання й бути щасливими, наскільки це можливо.

Бесіда про те, на підставі чого ваша сім'я приймає ті чи інші фінансові рішення, допоможе дітям зрозуміти, як працюють гроші, якими переконаннями ви керуєтесь у питаннях витрат і заощаджень. Завдяки цьому діти виростуть людьми, які мають власну точку зору, людьми зі здоровим розумінням слова «досить», яке буде індивідуальним і не стане ґрунтуватись на рівні матеріального достатку інших людей.

2. Видавайте дітям гроші, якими вони зможуть розпоряджатись

Кишенькові гроші допомагають дітям навчитись економити й витрачати, до того ж інших альтернативних способів оволодіти цими навичками в них практично немає. У період дорослішання діти мають можливість розпоряджатись порівняно невеликими фінансовими засобами, отже, їхні неминучі помилки не будуть мати великого значення (і шкоди для сім'ї). Крім того, розпорядження кишеньковими грішми виховує терпіння, цінність самоконтролю, привчає до вміння чекати відстроченого задоволення.

У 2011 році були опубліковані результати дослідження, проведеного в Новій Зеландії. У ньому брали участь 1000 осіб у період від народження до 32-х років. До цього віку стало зрозуміло, що ті учасники, які в дитинстві погано контролювали себе, були менш схильні заощаджувати гроші, відкривати накопичувальний пенсійний рахунок і рідше володіли нерухомістю або акціями в дорослому віці в порівнянні з тими, хто мав кращу здатність контролювати свої бажання та спонукання. Відсутність самоконтролю пророкувала грошові проблеми навіть краще, ніж IQ дитини.

Після того як ви вирішите видати дітям гроші на кишенькові витрати й визначите їх розмір, вам знадобиться система відстеження руху та зберігання грошей. У деяких сім'ях «дитячі гроші» діляться на три частини та кладуться у три прозорі ємності – для витрат, пожертвувань і заощаджень. Поділ грошей знайомить дітей з концепцією, згідно з якою одна частина грошей призначена для поточних витрат, іншу частину грошей ми віддаємо людям, які мають потребу в них більше, ніж ми, а третю частину зберігаємо для того, щоби пізніше витратити її на те, що нам необхідно, або на те, чого ми хочемо.

Крім видачі грошей деякі батьки складають список заборонених для купівлі товарів, наприклад, цукерки. Хоча немає універсального рецепту, треба прагнути до послідовності при встановленні правил та їх дотриманні. Але як тільки ви встановите ці правила й поясните їх дітям, треба дати їм можливість приймати самостійні рішення та вчитись на власних помилках.

3. Навчайте дітей витрачати обдумано

Ощадливість – дивне слово, яке часто асоціюється зі словом «дешевизна». Мета батьків не повинна полягати у вихованні дітей бути ощадливими до скупості. Краще прагнути до трьох цілей: установлення принципів, за якими будуть робитись витрати, демонстрації розумної тактики на власному прикладі та встановлення сімейних традицій радісної витрати грошей (але тільки на речі, які дійсно мають цінність і значення).

Кожне нове покоління батьків зазнає здивування та тривоги при зіткненні з кількістю товарів, доступних дітям. Наша культура споживання ускладнює завдання відвести дітей від нестримного бажання придбання в бік здійснення стратегічних, більш обдуманих витрат і виховання почуття задоволення від того, що в них уже є.

Численні дослідження довели, що жага споживання пов'язана з більш високим рівнем депресії та тривоги, а також з рядом захворювань від болів у спині до вживання наркотиків. Тому ми повинні застосовувати всі доступні засоби, щоб не виростити дітей користолюбцями. Можливо, треба буде захищати їх від перегляду комерційного телебачення, проводити змагання на кращий жарт про рекламу, не поступатись їм у тому випадку, коли вони просять нас купити щось тільки тому, що це «є в усіх».

Хороша ідея полягає в тому, щоб навчити дітей цінити та вміти отримувати максимум за свої гроші, покупка це особливого товару чи плата за отримання вражень. Дослідження показують, що витрати, пов'язані з отриманням нового досвіду та вражень, як правило, приносять більше щастя, ніж витрати на товари, і ми можемо запропонувати дітям перевірити цю теорію на власному досвіді. Попросіть дітей розповісти вам, наскільки часто вони користуються грішми, яке отримують задоволення від своїх придбань через кілька місяців після купівлі. Це навчить їх того, що задоволення від купівлі проходить, а приємне враження зберігається в пам'яті надовго.

4. Привчайте дітей до роботи

У кожної дитини повинні бути свої домашні обов'язки – навіть у найменших дітей. Навіщо? Тому що це допомагає їм зміцнити впевненість у собі, а спільна робота з підтримання порядку в оселі нагадує малюкам про те, що сім'я – це єдине ціле.

Деякі батьки занадто легко піддаються переконанню, що навчання дітей правильно виконувати завдання, пов'язані з повсякденною роботою, приносить більше клопоту, ніж якби вони зробили все це самостійно. Покладаючи на дітей адекватні обов'язки, ми вчимо їх, що вони є важливою частиною сім'ї, допомагаємо їм розвинути компетентність і відповідальність.

Фахівці не рекомендують прив'язувати видачу грошей до виконання дітьми домашніх обов'язків, оскільки діти повинні робити свій внесок у процвітання сім'ї незалежно від розмірів компенсації. Але коли діти стають старше, їх залучення до роботи поза домом за гроші може стати чудовим досвідом. Головна користь від оплачуваної роботи – це працьовитість – поняття, яке об'єднує в собі вміння слухати, проявляти себе, співпрацювати з іншими людьми, докладати максимум зусиль і не кидати завдання, доки воно не буде виконано правильно й до кінця. Діти старшого віку повинні проводити принаймні одне літо в роботі.

5. Навчайте дітей уміти віддавати, пояснюйте важливість пожертвувань

Батьки відіграють важливу роль у моделюванні щедрості. Дослідники довели, що коли батьки роблять пожертвування, діти, як правило, роблять так само. При цьому пожертвування, як і все інше, що ми робимо із грішми, не повинні залишатись без коментарів та обговорення.

Є принаймні три способи пояснити дітям, чому віддавати гроші для того, щоб допомогти іншим людям, – це позитивний учинок. Один зі способів пояснення: можна назвати це своїм обов'язком, адже сім'ї, в яких є більше, ніж їм потрібно, повинні віддавати щось задля того, щоб інші сім'ї, які мають менше, могли дозволити собі те, що їм необхідно. Старшим дітям може сподобатися друге пояснення, яке засноване на власних інтересах того, хто дає: дослідження в галузі щастя доводять, що чим більше ми віддаємо, тим щасливіше себе почуваємо. Насправді, пожертвування настільки ж суттєво обумовлюють щастя людини, як і її прибутки. І, нарешті, третій аргумент: суспільство стає сильніше, коли люди знають, що можуть покластись один на одного.

Нам не варто проводити з дітьми бесіди про пожертвування та благодійність занадто часто, як і більшість інших розмов про гроші. Головне – почати розмовляти про це з малюками вже в ранньому віці, щоб вони навчилися проявляти щедрість якомога раніше. Спробуйте виділяти частину дитячих грошей на пожертвування, залучати дітей до прийняття рішень про те, на який благодійний захід повинні піти ці кошти. Це чудовий спосіб надихнути дитину подумати про те, що для неї важливо, який внесок вона може зробити в те, у що вірить.

6. Навчайте дітей бути вдячними

Крім нашого спільного прагнення уникати розмов про гроші, нам іноді складно зупинитись і зрозуміти, як багато дало нам життя. Багато батьків уникають розмовляти зі своїми дітьми про своє соціально-економічне становище, тому що вважають, що діти не помічають особливих статусних відмінностей до підліткового віку. Але навіть дуже маленькі діти розуміють основний зміст слів «багатий» і «бідний» і роблять певні висновки. Вони не будуть правильними, якщо ми не залучимо їх до розмови.

Дітям важливо не тільки розуміти соціально-економічні питання, а й навчитися цінувати все, що в них є в житті. Учені, які вивчають питання, що таке щастя, виміряли рівні вдячності в дітей і виявили прямий зв'язок між почуттям вдячності та зрілістю особистості, рівнем задоволеності життям і соціальною інтеграцією. Також існує зв'язок між вдячністю й більш низькими рівнями заздрості та депресії.

Як же найкраще виховувати культуру сімейної вдячності? Одним зі способів є встановлення традиції казати слова подяки за спільною трапезою або у святкові дні. Інший спосіб полягає в цілеспрямованому спостереженні за навколишнім світом і визнанні того, що не в кожної людини є те, що є у вас. Участь у волонтерській роботі або заняття з дітьми з іншого соціального оточення можуть допомогти вашим дітям набути почуття вдячності.

Незважаючи на те що ці поради не є на 100 % надійними, батьки, які дотримуються їх, мають більше шансів виростити дітей з мудрим ставленням до грошей. Тільки від нас залежить, наскільки добре діти розуміють наші цінності та вміють заощаджувати, витрачати й жертвувати гроші. Якщо всі ми підійдемо до цієї теми з більшою чесністю та відкритістю, то зможемо уникнути майбутнього, в якому наші діти опиняться в тенетах боргів або будуть думати, що всі їм чимось зобов’язані.

Як батькам навчити дитину просити вибачення

Вибачення може помирити людей або відновити зіпсовані взаємини. Якщо ви навчитеся просити вибачення й навчите цього дитину, це допоможе їй розвинути свою емоційну сферу й будувати здорові стосунки з тими, хто навколо.

Розгляньмо декілька рекомендацій, як навчити дитину вибачатися.

Показуйте дитині позитивний приклад. Погляньмо правді у вічі: трапляється, що й батьки помиляються, і їм доводиться просити в дитини вибачення. Один із головних способів навчити дитину вибачатися – це показати їй позитивний приклад.

Не бійтеся попросити вибачення в дитини, якщо ви не змогли опанувати себе й накричали на неї, відчуваючи стрес або фрустрацію, – цим ви не втратите свій авторитет у її очах. Ба більше, так дитина зрозуміє, що всі люди помиляються, й усвідомить важливість вибачення з позиції людини, з якою повелися несправедливо.

Пояснюйте. Щоразу, коли ви просите вибачення в дитини, пояснюйте, за що саме. Навчіть цього й дитину. Замість того, щоб просто обмежитися словами «вибач», навчіть її вибачатися за допомогою фраз, які пояснюють вчинок: «Вибач мене за те, що я взяв твою іграшку», «Пробач, що я бігав кімнатою після того, як ти сказала мені не робити цього». Особливо корисним це буде для маленьких дітей, оскільки так вони навчаться розуміти, що саме вони зробили неправильно. Поговоріть із дитиною, якщо вона ще не може спостерігати за собою, і допоможіть їй усвідомити свою поведінку.

Вибачайте щиро. Попросити вибачення – це щось більше, ніж просто вимовити ту чи іншу фразу. Навчіть дитину справжніх щирих вибачень. Покажіть дитині у цьому позитивний приклад. Також навчіть її щиро вибачати тих, хто просить у неї вибачення, не тримаючи ні на кого образи, адже вибачення просять, щоб примиритися й відновити взаємини.

Аналізуйте. Хоча ви й не в змозі повернути час назад і дати дитині можливість прийняти правильне рішення, ви можете поговорити з нею про те, як їй потрібно було вчинити, а також про її дії, якщо подібна ситуація повториться. Підкажіть дитині правильний вихід із ситуації, якщо вона цього не знає. Розіграйте з нею уявну ситуацію, у якій вона ділиться з однолітком іграшкою або висловлює свої негативні почуття за допомогою слів замість того, щоб лізти в бійку. Дитина зрозуміє, що є й інший вихід із ситуації, і чинитиме так наступного разу.

Виявляйте доброту. Діти краще вчаться щиро просити вибачення, коли не просто вимовляють необхідну фразу, а й роблять щось приємне для людини, з якою вони погано повелися. Якщо, наприклад, дитина посварилася з другом, як вибачення можна подарувати йому подарунок або в чомусь допомогти.

Намагайтеся виправити ситуацію. Ця порада особливо актуальна для дітей старшого віку, котрі можуть припускатися серйозних помилок. Запропонуйте їм вжити заходів, щоб виправити ситуацію, якщо це можливо. Наприклад, коли дитина зламала чиюсь річ, запропонуйте їй відкладати її кишенькові гроші для відшкодування вартості.

Надавайте дитині підтримку. Дорослішаючи, діти дедалі більше усвідомлюють взаємини з людьми та вчаться приймати свої почуття. Їм стає щоразу важче просити вибачення в інших людей. Батьки можуть допомогти в цьому дитині. Для цього потрібно дотримуватися таких рекомендацій:

• залишайтеся на нейтральній позиції. Якщо між двома вашими дітьми сталася сварка, запропонуйте обом попросити вибачення один в одного;
• підтримуйте дитину, оскільки ваша підтримка допоможе їй упоратися з її почуттями;
• контролюйте власне почуття гніву;
• будьте пильними, якщо дитині дуже легко дається вибачення перед іншими людьми. Не допускайте, щоб вибачення перетворилося на звичайнісіньку формальність. Нагадуйте дитині, що вибачення насамперед має бути щирим.

Давайте дитині час. Якщо дитина занадто засмучена, не варто вимагати від неї негайного вибачення. Дайте їй трохи часу, щоб вона могла опанувати свої емоції й дозвольте їй попросити вибачення згодом. Дитині можна дозволити побути деякий час у своїй кімнаті або прогулятися вулицею. Це допоможе їй заспокоїтися й усвідомити суть її помилки. Відтак її вибачення буде більш щирим.

Допоможіть дитині змінити її поведінку. Якщо дитина вибачається за певну провину, але потім повторює помилку знову й знову, її вибачення позбавлене сенсу. Щоб уникнути такої ситуації, батькам потрібно вчити дитину на власному прикладі. Нагадуйте дитині, показуйте власним прикладом, що самого вибачення замало – людина мусить зробити висновки зі своєї помилки.

Прислухайтеся до почуттів. Коли ви розмовляєте з дитиною про ту чи іншу подію, уявіть, що дитина, можливо, відчувала в цей момент: «Напевно, ти не тямила себе від злості, коли Сашко взяв без дозволу твою іграшку». Якщо ви апелюєте до почуттів дитини, коли обговорюєте з нею певні інциденти, це може допомогти їй зрозуміти ситуацію й необхідність щиро попросити вибачення.

Щире вибачення – це своєрідне мистецтво, і тому ви, можливо, потребуватимете часу, щоб навчити його дитину. Запасіться терпінням і обговорюйте з дитиною кожну ситуацію й кожен інцидент. Якщо дитина навчиться просити вибачення й сама вибачатиме інших людей, це істотно їй допоможе в дорослому житті. 

Емоційний зв'язок бабусь і дідусів із дітьми

Щоб ваша сім'я справді стала єдиним цілим, потрібно подбати не тільки про взаємини дитини з батьками, а і з її бабусями та дідусями. Часто бабусі й дідусі живуть в іншому місті, а тому не мають змоги часто приїжджати до вас. Крім того, ускладнювати спілкування бабусь і дідусів з онуками можуть проблеми зі здоров'ям, щільний робочий графік батьків тощо. Незалежно від того, живуть бабусі й дідусі поруч або в іншому місті, ви можете зміцнити їх емоційний зв'язок із дитиною. Розгляньмо декілька способів зробити це.

Дозвольте бабусям і дідусям проводити більше часу з дитиною

Ваші батьки прагнуть ближче спілкуватися зі своїми внуками, але іноді їм не під силу зрозуміти, як привернути увагу дитини. Ваші діти можуть цього не усвідомлювати, але зазвичай вони  більше люблять проводити час із вами або іншими родичами, ніж із бабусями й дідусями. Але що може бути краще, ніж проводити час із людьми, які люблять вас і бажають вам тільки добра?

Започаткуйте сімейні традиції

Дітям подобаються заплановані дії. Вони люблять особливі дні, заплановані заздалегідь,  чекаючи їх із нетерпінням. Започаткуйте сімейні традиції, що допоможуть бабусям і дідусям налагодити зв'язок із дитиною. Це можуть бути сімейні вечері, спільні походи в парк тощо. Орієнтуйтеся на те, що любить дитина. Якщо ви дозволите їй регулярно проводити час із бабусями й дідусями, займаючись її улюбленою справою, це може суттєво їх зблизити, незалежно від того, відбуваються такі зустрічі декілька разів на тиждень чи раз на місяць.

Розповідайте дитині про її родичів і предків

Багатьом дітям подобається слухати історії батьків про своїх предків і родичів. Коли бабусі й дідусі приїжджають до вас у гості, запропонуйте їм розповісти історії про свою сім'ю та про свій рід. Вони можуть намалювати разом із дитиною генеалогічне дерево. Для цього дайте їм папір і приладдя для малювання. Так дитина займатиметься цікавою справою і водночас дізнається історію своєї родини. Вона запам'ятає це на все життя.

Влаштовуйте ігри

Ваші діти постійно хочуть гратися з вами, і їм все одно, що ви в цей час готуєте обід або виконуєте якусь іншу роботу по господарству. У таких ситуаціях дозвольте бабусі чи дідусеві взяти ініціативу. Влаштуйте турнір з улюбленої дитиною гри, у якому візьмете участь ви, ваша дитина й бабуся з дідусем. Також можна дозволити дідусеві навчити дитину нових забав. Спільні ігри зближують дитину з бабусями й дідусями, формуючи в них спільні інтереси. Якщо все піде за планом, ви матимете трохи вільного часу, доки надійде ваша черга на участь у турнірі. У цей час ви можете виконати необхідну роботу або просто відпочити.

Залишайте дитину ночувати в бабусі з дідусем

Допоможіть бабусі й дідусеві, підказавши їм, як можна заспокоїти дитину, якщо вона не захоче лягати спати. Бабуся й дідусь можуть дозволяти дитині щось із того, що їй не дозволяють удома: наприклад, поспати довше, ніж зазвичай, а перед сном  – зайнятися чимось цікавим, наприклад, розповідати один одному смішні або страшні історії.

Дозвольте бабусі чи дідусеві навчити чогось дитину

Якщо бабуся чи дідусь навчать чогось дитину, вона матиме незабутні враження. Не потрібно вчити дитину складних речей: дітям просто необхідний хтось досить терплячий, аби навчити їх визначати час за годинником або показувати той чи інший фокус. Маленьких дітей можна навчити заплітати косичку, перетасовувати колоду карт або малювати фарбами. Чого б дитину не навчили, вона завжди пам'ятатиме, що довідалася про це від бабусі чи дідуся.

Дозвольте бабусі чи дідусеві читати дитині на ніч

Цінність читання на ніч дитина засвоює від батьків і потім передає її своїм дітям. Дозвольте бабусі чи дідусеві читати дитині на ніч. Підкажіть їм книги, які ви зазвичай читаєте дитині і  які вона любить. Це дивним чином зблизить їх. Дитині буде цікаво почути казку на ніч або розглядати картинки в книзі.

Бабуся й дідусь можуть дозволити дитині більше, ніж ви

Діти стають дуже прихильними до бабусі й дідуся, коли розуміють, що вони дозволяють їм більше, ніж батьки. Підкажіть своїм батькам, що вони можуть дозволити дитині з'їсти зайве печиво, пострибати на дивані або зробити ще щось, аби дитина переконалася, що бабуся з дідусем її люблять. Але при цьому дитина має розуміти, що такі привілеї від бабусі чи дідуся – це виняток, а не правило.

Дозвольте бабусі чи дідусеві займатися з дитиною творчістю

Якщо дитина проводить вихідний день, займаючись з бабусею чи дідусем творчістю, це може стати для неї прекрасним спогадом. Імовірно, дитина захоче залишити собі на пам'ять результат цієї творчості. Крім того, спільна творчість допоможе їй просто весело провести час. Якщо дитині сподобається це заняття, його варто зробити гарною традицією, яка згуртує її з бабусею й дідусем.

Долайте відстань

Якщо бабуся й дідусь живуть далеко від своїх онуків, вони все одно можуть регулярно спілкуватися, емоційно наближаючись один до одного. У цьому сприятимуть сучасні засоби зв'язку. Відеоконференції в Скайпі дають змогу бачитися під час спілкування, і бабуся й дідусь можуть легко опанувати цей спосіб комунікації. Дитині варто використовувати соціальні мережі або електронну пошту, щоб обмінюватися фотографіями з рідними. Але, звичайно, є щось особливе в реальній пошті. Навчіть дитину писати листи бабусі й дідусеві, підписувати їм листівки до свят, оскільки це створить між ними особливий спосіб зв'язку. Цей простий і перевірений часом спосіб може бути надзвичайно ефективним.

Розвиваємо в дитини лідерські навички

Багато батьків хотіли б, щоб у дорослому житті їхні діти мали лідерські навички й залишили свій слід в історії (хоча б у локальних масштабах). Лідери мають вплив на інших людей, можуть змінювати їх переконання й рішення. Наявність у дитини лідерських якостей не означає, що вона обов'язково стане публічною особою або керівником, але лідерські якості – це невід'ємна частина характеру, яка, безсумнівно, матиме для дитини велику користь у дорослому житті.

Хоча лідерські якості даються людині від народження, батьки можуть розвинути їх у дитини. Розгляньмо декілька способів зробити це.

Говоріть про свої цінності

Установіть систему сімейних цінностей (наприклад, чесність, щирість тощо). Прищеплюйте їх дитині з раннього віку. Дотримання цінностей є основою лідерства.

Прищеплюйте дитині почуття відповідальності

Навчіть дитину брати на себе відповідальність. Для цього доручайте їй домашні справи,  відповідні її віку. Це розвиває в дитини самостійність і впевненість у собі – якості, які лежать в основі лідерства.

Дайте дитині можливість самовираження

Дитина повинна мати змогу висловлювати власну точку зору. Обговорюйте з нею те, що бачите по телевізору, розпитуйте її, що відбувається в школі. Дитина має розуміти, що на її думку зважають. Давайте дитині можливість брати участь в ухваленні  деяких сімейних рішень (наприклад, що приготувати на вечерю або куди поїхати у відпустку).

Залучайте дитину до занять, що розвивають лідерські якості

Шкільні та позакласні заняття розвивають у дитини дисциплінованість, навички взаємин з іншими людьми, чуйність до тих, хто навколо, а також навчають працювати в команді. Під час цих занять дитина вчиться досягати поставлених цілей. Названі навички будуть їй дуже корисні в майбутньому.

Заохочуйте участь дитини в командній роботі

Із раннього віку намагайтеся визначити інтереси дитини й залучайте її до групових занять відповідно до цих інтересів. Запишіть дитину в спортивну секцію або гурток, де дитина може знайти собі друзів. Також заохочуйте, щоб дитина грала в командні ігри разом із друзями. Для дитини це чудовий спосіб зрозуміти, що таке командна робота.

Ставте цілі й рухайтеся до них

Визначаючи для себе цілі, дитина вчиться вирішувати проблеми і планувати на тривалий період часу. Крім того, досягаючи поставлених цілей, дитина зміцнює впевненість у собі. Покажіть дитині, як ставити цілі й розбивати їх на дрібніші завдання. Відзначайте проміжні досягнення дитини на шляху до визначеної мети. Якщо в неї щось не виходить, запропонуйте їй проаналізувати причини невдачі: «Який урок ти можеш взяти із цієї ситуації, щоб наступного разу все вдалося?».

Розвивайте в дитини навички планування

Залучайте дитину до планування сімейних справ, наприклад, відпустки, поїздки на гостину до родичів тощо. Дозволяйте їй висловити свою думку нарівні з рештою членів сім'ї. Можна також доручати дитині дрібні обов'язки під час підготовки до тих чи інших подій.

Виховуйте в дитині хоробрість

Заохочуйте дитину у спілкуванні з однолітками висловлювати власну думку, відстоювати свою позицію й не уникати ситуацій, що здатні вивести дитину із зони комфорту. Стикаючись із труднощами, діти розвиваються і стають сильнішими. Не поривайтеся вирішувати проблеми за дитину, але допомагайте їй і підтримуйте її.

Розвивайте наполегливість у подоланні труднощів

Справжні лідери вміють не тільки досягати визначених цілей, а і виявляють наполегливість у разі невдачі. Важливо не оберігати дитину від невдач, а дати їй змогу пережити розчарування, щоб отримати із цього життєвий урок. Дитина повинна навчитися справлятися з невдачами й рухатися далі, коли, наприклад, перемагає команда суперників або когось іншого обирають старостою класу.

Не втручайтеся

Коли ви бачите, що дитина намагається впоратися з труднощами, виконуючи домашнє завдання або в інших подібних ситуаціях, у вас може виникнути спокуса втрутитися і зробити роботу за неї. Замість цього дозвольте дитині самостійно знайти рішення проблеми. Після цього ви можете розглянути з нею виниклі труднощі й подумати про те, що можна було зробити по-іншому.

Навчіть дитину шукати компроміс

Уміння домовлятися і йти на компроміс – дуже важливі навички для лідерів. Спілкуючись із дитиною, розвивайте в неї ці навички. Замість того, щоб відповідати на її прохання категоричними «так» або «ні», дозвольте дитині переконати вас. Навчіть дитину домовлятися: вимагаючи в інших щось, пропонувати щось натомість і відразу не поступатися в ситуаціях, які їй не подобаються.

Розвивайте в дитини навички ухвалення рішень

Дітей потрібно якомога раніше вчити приймати рішення. Маленьких дітей може спантеличити занадто велика кількість варіантів, тому іноді варто звузити її вибір до двох-трьох найбільш розумних варіантів. У такий спосіб можна чинити у випадках, коли ви обираєте вечірнє заняття для дитини або страву на вечерю. Навчіть дитину зважувати всі плюси й мінуси кожного варіанта, щоб зробити розумний вибір. Це вміння буде для неї надзвичайно корисним у дорослому повсякденному житті.

Розвивайте в дитини впевненість у спілкуванні

Сімейна вечеря в кафе або ресторані може стати для дитини корисним уроком упевненого спілкування. Дозвольте їй самій поговорити з офіціантом і замовити собі страву. Це навчить дитину впевнено розмовляти з дорослими й відкрито заявляти про свої потреби.

Заохочуйте дитину виявляти активну позицію

Пояснюйте дитині, що коли вона стикається із ситуаціями, на які може вплинути, то не має сидіти склавши руки. Оптимістичні погляди на життя надихають. Будьте оптимістами – і решта братиме з вас приклад.

Залучайте дитину допомагати тим, хто навколо

Допомога навколишнім і волонтерська діяльність навчають дитину соціальної відповідальності. Якщо дитину з раннього віку привчити допомагати іншим людям, вона і далі робитиме це у дорослому житті. Запропонуйте дитині не тільки присвячувати свій час допомозі тим, хто цього потребує, а й жертвувати гроші на благодійність.

Показуйте дитині позитивний приклад

Батьки завжди є авторитетними фігурами для дитини, тому вони повинні показати їй позитивний приклад у розвитку лідерських якостей. І справа тут не тільки в тому, щоб добре виконувати батьківські функції, – це вчить дитину необхідності показувати позитивний приклад людям, на яких вона хоче вплинути. Розкажіть дитині про свої життєві цілі, можливості для розвитку та про власний життєвий досвід. Покажіть дитині, як ви поєднуєте свої професійні й особистісні якості. Так вона зрозуміє, які якості потрібні для того, щоб бути ефективним лідером.

Будьте послідовними

Розвиток у дитини лідерських якостей потребує від батьків багато часу й цілеспрямованих зусиль. Постійно прищеплюйте дитині моральні якості, заохочуйте відповідальну поведінку й надавайте можливості для зростання. Коли дитина виросте, вона зможе навчити цього інших.

Докладаючи невеликі зусилля, батьки можуть розвивати лідерські якості дітей. Навіть якщо ваша дитина не стане керівником або громадським діячем, ці якості допоможуть їй краще навчатися в школі й налагоджувати добрі взаємини з оточенням.

30 НЕМАТЕРИАЛЬНЫХ ПОДАРКОВ, 

КОТОРЫЕ МНОГО ЗНАЧАТ ДЛЯ ДЕТЕЙ

.

Несмотря на то, что эти моменты кажутся тривиальными для взрослых, детям они очень нравятся. Вот несколько простых способов подарить ребенку что-то по-настоящему ценное…

1. Повесьте рисунок ребенка возле своего рабочего стола.

2. Придумайте семейный девиз и прикрепите его на холодильник (произносить всякий раз, когда у ребенка опускаются руки).

3. Уделите персональное время (сходите на прогулку, например) каждому своему ребенку по отдельности.

4. Положите записку в карман куртки ребенка, который отправляется в школу (можно – с конфетой или маленькой шоколадкой).

5. Сыграйте с ребенком в его любимую компьютерную игру (даже если это Майнкрафт, в котором вы ничего не понимаете).

6. Позвольте ему что-то, что обычно строго регламентируете. Например, разрешите разок-другой съесть мороженое до обеда. В виде исключения.

7. Повеселитесь вместе с ребенком в парке аттракционов. Радуйтесь так же искренне.

8. Когда вы видите, что комната вашего ребенка выглядит так, будто там был тайфун, просто закройте дверь и – выдохните.

9. Звоните бабушке по скайпу время от времени.

10. Если вы видите, что какие-то занятия (секция или кружок) плохо даются ребенку, он чувствует себя несчастным, каждый раз, когда ему надо идти туда... не заставляйте его этого делать.

11. Разрешите ребенку вдоволь попрыгать по лужам.

12. Подготовьте блестящий клей и сделайте открытку ко дню рождения вашего сокровища.

13. Приютите домашнее животное, которое нуждается в домашнем тепле, заботе и детской любви.

14. Дайте ребенку возможность постоять за себя в песочнице или на детской площадке без вашего участия.

15. Не заваливайте ребенка вопросами о школе, когда он возвращается оттуда уставшим и в плохом настроении. Дождитесь более подходящего момента.

16. Придумывайте и поддерживайте собственные семейные традиции, будь то: пицца по пятницам, семейная велопрогулка по воскресеньям или сбор яблок каждую осень.

17. Попросите ребенка чему-то вас научить. И как только освоите это умение, подчеркните, какой у вас хороший учитель.

18. Разрешите ребенку одеваться так, как ему хочется, например, когда ходите в супермаркет.

19. Пусть ребенок услышит, как вы кому-то рассказываете о нем что-то замечательное.

20. Разрешите в какой-то день лечь спать позже обычного и рассмотрите вместе звездное небо.

21. Приготовьте на завтрак оладьи или омлет в форме сердечек.

22. Включите громкую и веселую музыку во время домашних дел и устройте дискотеку.

23. Повесьте в комнате доску, на которой будете оставлять друг другу милые пожелания.

24. Устройте бой подушками.

25. Покажите свои старые дневники, письма и фотографии, когда вы были в таком же возрасте, как ваш ребенок сейчас.

26. Благодарите ребенка за выполнение любых домашних дел, даже очень маленьких.

27. Соорудите вместе город для игрушек из ненужных картонных коробок.

28. Покажите ребенку театр теней.

29. Устройте домашний просмотр хорошего кино (попкорн или другие вкусности – обязательны).

30. Поучаствуйте вместе с ребенком в благотворительности. Можно собрать подарок для одиноких бабушек и дедушек, поухаживать за животными или отдать часть игрушек в детский дом.

Дитяча лінь: 

причини і методи боротьби

   Не хочу! Не буду! Як часто батькам доводиться чути ці слова від дітей. Або просто спостерігати як улюблена дитина віддається абсолютному неробству, нічим не цікавлячись, забуваючи про відповідальність, ігноруючи свої обов'язки і не бажаючи робити абсолютно нічого.

Давайте розбиратися, чому це відбувається і як з цим боротися. 

Дитяча лінь - причина надмірна опіка.

Причин дитячої ліні - безліч. Однак найголовніші з них базуються на неправильній поведінці батьків. Задумайтесь, як часто ви перехоплювали у свого малюка ініціативу: «Ти ще маленький, я сама все приберу!», «Не чіпай, бо зіпсуєш!», «Не бери чашку - розіб'єш!». У таких ситуаціях батьки позбавляють дитину ініціативи і не дозволяють їй займатися якою-небудь справою, припускаючи, що самі впораються швидше. В такому випадку у малюка може і зовсім пропасти бажання прагнути до самостійності: навіщо, якщо все одно не дозволять або назвуть «незграбою»?

Причини дитячої ліні - особливості темпераменту

Роздумуючи над тим, чи ледача ваша дитина чи ні, не забудьте зупинитися на оцінці її темпераменту. Можливо, ваш малюк - холерик або сангвінік. Тоді стає зрозумілим, чому йому не вдається робота, що вимагає концентрації уваги і посидючості. Швидше таку роботу виконає зосереджений флегматик або меланхолік.

Однак для дитини з названими типами темпераменту важко буде виконати завдання, де необхідна швидкість реакції і активне спілкування.

Причини дитячої ліні - нудьга

Причиною ліні буває і банальна нудьга. Діти завжди дуже рухливі: їм потрібно постійно бігати, щось придумувати і кудись вихлюпувати свою енергію. Якщо ж батьки або вихователі в дитячому садку постійно змушують їх сидіти тихо і не заважати, то веселі і допитливі діти перетворюються в сумних і безініціативних.

Іноді зустрічаються ситуації, коли дитина не може виплеснути свою енергію в дитячому садку і, приходячи додому, хоче вдосталь набігатися і награтися, а батьки замість цього змушують займатися нудними справами - наприклад, прибирати іграшки. Схожа ситуація виникає, коли вечірню прогулянку з дитиною мама з татом замінюють на перегляд телевізора: малюкові не вдається виплеснути свою енергію - він ображається, злиться і, безумовно, ні про яке задоволення від допомоги по дому в такому випадку вже не може бути й мови.

Причини дитячої ліні - нерозуміння

Часом діти просто не розуміють, для чого потрібно виконувати ту чи іншу роботу. Навіщо збирати іграшки, якщо завтра їх знову потрібно буде діставати? Навіщо вранці заправляти ліжко, якщо ввечері знову потрібно буде розстеляти? Так відбувається, коли батьки просто вимагають від дитини дотримання порядку, але не пояснюють, чому це важливо.

Причини дитячої ліні - незацікавленість

Часто дитина не хоче братися за ту чи іншу справу, тому що вона просто нецікава. Батькам необхідно мотивувати дитину, викликати бажання взятися за яке-небудь заняття, визначити мету. Тоді діти будуть прагнути до досягнення кінцевого результату, а він в свою чергу буде приносити їм задоволення.

Причини дитячої ліні - страх невдачі

Можливо, дитина не береться за якусь справу тільки тому, що відчуває страх невдачі. Тут вже проблема в невпевненості в собі, ймовірно, навіть в низькій самооцінці.

Як боротися з дитячою лінню

Не забувайте, що діти копіюють поведінку батьків. Якщо ви замість приготування вечері замовляєте піцу додому, залишаєте на ніч брудний посуд в раковині, вечірню прогулянку замінюєте на «просиджування» за комп'ютером або на перегляд телевізора, а замість ранкової зарядки ніжитеся в ліжку зайві двадцять хвилин - дитина просто бере з вас приклад! Вам потрібно змінити власну поведінку, щоб малюк рівнявся на вас.

Заохочуйте самостійність дитини і пам'ятайте, що надмірна опіка лише шкодить. Нічого страшного не трапиться, якщо малюк підмете підлогу не так чисто, як це зробили б ви, або ж розіб'є одну чашку з сервізу, поки розставляє їх в серванті.

 Це не біда і не трагедія!

Не карайте примусовою працею («За непослух сьогодні будеш мити посуд!», «Не зробив уроки - йди прибирай в кімнаті!»). Такі покарання відвернуть дитину від будь-якої роботи і викличуть абсолютне небажання працювати. А небажання працювати, в свою чергу, породить лінь.

Частіше давайте дитині дрібні доручення, тільки робіть це не наказним тоном, а в формі прохання. Так дитина відчує, вашу довіру - це підвищить її самооцінку. Не сваріться, якщо щось не виходить з першого разу, краще спокійним і доброзичливим тоном поясніть, як можна все виправити.

Складіть розклад домашніх справ для всіх членів сім'ї і навчіть дитину його дотримуватися, закріпіть за нею кілька посильних занять. Але не забувайте виконувати розклад і самі! В іншому випадку, спостерігаючи за вами, малюк одного разу заявить, що не хоче сьогодні прибирати іграшки і зробить це завтра, бо втомився.

Завжди заохочуйте прагнення дитини допомогти вам.

Пам'ятайте, що лінь розвивається саме тоді, коли ви забороняєте щось робити. Виконуйте домашні справи разом з дитин
«Пастки для почуттів», 

або 7 ознак байдужих батьків

На жаль, у багатьох сім'ях не прийнято виражати емоції: «Не реви!», «Чому ти нервуєшся, це всього лише лялька», «Не сумуй, ми купимо тобі нову іграшку», «Не смійся так голосно, це непристойно». Якщо узагальнити ці часті і звичні фрази, які ми говоримо, часом і своїм дорослим друзям для вираження співчуття, виходить один і той самий зміст: «Тобі не можна відчувати».

Звідки такі реакції? Просто колись ми теж отримали «заборони на почуття» від своїх батьків, а тепер в тій чи іншій модифікованій формі передаємо їх своїм дітям.

Ефект «захованих» емоцій виникає тоді, коли ми не даємо нашим дітям висловлювати смуток, злість, образу і навіть радість. Якщо маленькій дитині говорити «не плач», коли вона впала і трішки забилася, не «ний», коли вона випрошує іграшку, «не смійся голосно», коли їй весело, то рано чи пізно дитина зробить висновок: відчувати не можна.

Давайте подивимося, як це буває.

7 батьківських заборон на почуття

Батьки цілеспрямовано забороняють відчувати

Батькам здається, що якщо дитині приділяти занадто багато уваги, то вона виросте примхливою та егоїстичною. Можливо, у цій моделі є мотив спартанського виховання. Вона зазвичай застосовується для хлопчиків і часто в тих сім'ях, де батьки досить успішні в кар'єрі. Батьки діють за принципом: «Кинемо в річку - сам випливе», я сам досягнув всього, моя дитина теж впорається. Інакше як він потім виживе без мене?

І дитина, швидше за все, впорається. Тільки потім не варто дивуватися, що їй на вас і ваші проблеми теж наплювати. Адже малюк все зробив сам, як і ви.

Батьки цікавляться тільки успіхами в школі або в інших видах діяльності

Ситуація може бути схожа на попередню з тією лише різницею, що тут мами і тати роблять це не спеціально.

Батькам важливі тільки досягнення своєї дитини, а її почуття залишаються несуттєвими в порівнянні з черговою перемогою. Звертаючи увагу виключно на результат і цікавлячись оцінками в школі (а не подіями), ви даєте дитині сигнал: «тебе можна любити тільки тоді, коли ти чогось досяг».

 Дитина починає залежати від вашої позитивної або негативної оцінки.

У такій обстановці вирощуються маленькі перфекціоністи-трудоголіки, готові покласти все на вівтар «похваліть мене, будь ласка»

Батьки не дають дитині радіти

Можливо, вам це здасться дещо фантастичною забороною, але вона зустрічається дуже часто. У нас немов вшили ген: «радіти - погано, за цим обов'язково піде розплата». Досить згадати відоме прислів'я «не можна багато сміятися, потім плакати будеш».

Уявіть: ви сидите на дивані перед телевізором після важкого робочого дня, і тут дитина підбігає до вас з гучними вигуками: «Мамо/тату, дивись, я намалював хмарку!». Ви дивитеся на нього дорослим здивованим поглядом, не розуміючи причину радості. Або почнете «спокійно пояснювати» дитині, що ви дуже втомилися і хочете відпочити, що теж не порадує дитину.

У цей момент рівень значимості своїх позитивних емоцій у дитини стрімко падає. А для того, щоб перекрити джерело радості, достатньо всього декількох подібних ситуацій.

Батьки конкурують за почуття дитини

Згадайте цю безглузду ситуацію, коли дитині задають популярне, але дивне запитання: «Кого ти любиш більше - маму чи тата?».

На це питання, як і на багато інших питань, що порівнюють маму і тата, не можна відповісти.

Дитина любить обох батьків, але може бути ближчою до одного з них. У якийсь момент вона починає ховати свої почуття, щоб нікого не образити.

Батьки приділяють іншій дитині більше часу

У сім'ях з кількома дітьми неувага батьків може відчуватися особливо сильно: здається, що комусь приділяють більше уваги, комусь - менше. Діти вміють на ранніх етапах зчитувати всі емоції: і їх навряд чи вийде їх обдурити.

Батьки можуть неусвідомлено цікавитися тільки однією з дитиною, якщо у неї проблеми, і забувати про тих, у кого «все добре».

В результаті дитина в якої «все-добре» - починає в кращому випадку агресивно виявляти свої почуття стосовно їншої дитини, в гіршому - замикається в собі і припиняє будь-який контакт з батьками.

Батьки роблять дитину відповідальною за свої емоції

Буває, що батьки ще самі не стали дорослими і не пережили свої дитячі страхи, травмуючі ситуації. Таким батькам потрібен дорослий, який взяв би на себе роль мами чи тата і вислухав їх. Але до психолога готовий звертатися далеко не кожен.

Що відбувається? Інфантильні батьки починають «прирівнюватися» до своєї дитини.

 Вони скаржаться на складне життя, як правило, часто хворіють і люблять про це поміркувати, - і дитині не залишається нічого іншого, як взяти відповідальність за все, що відбувається на себе.

Психологи називають таку ситуацію «парентіфікація»: дитина стає на місце батьків і не дозволяє собі проявляти негативні емоції в їх бік: адже мама або тато і так сильно страждають.

Батьки «відкуповуються» від негативних дитячих емоцій

На жаль, так роблять майже всі батьки. Адже дуже легко рюмсаючу дитину,що хоче іграшку, просто купивши її?

Відкуповуючись від дітей іграми та розвагами, ми також забороняємо їм проявляти емоції. Як це сприймає дитина? Ви вчите її, що будь-яку негативну емоцію можна «заїсти», «заграти» - замінити матеріальними благами. Якщо батьки часто так роблять, то з дітей потім виростають споживачі, ігромани, товстуни-ласуни - залежно від того, чим від них відкуповувалися.

Як не потрапити в пастку заборонених почуттів?

У всіх перерахованих вище випадках батькам доведеться змінити свою поведінку, якщо вони хочуть знову встановити з дитиною правильний емоційний контакт. Як це зробити?

Для початку дозвольте собі відчувати різні емоції. Ви не зможете допомогти дитині, якщо самі не будете усвідомлювати, що відчуваєте.

Для цього можна пройти психологічні тести або завести щоденник своїх емоцій. Важливо пам'ятати, що усвідомлення емоцій вимагає перебування на самоті, так що знайдіть для цього час.

Як тільки ви станете краще розуміти себе, почніть налаштовуватися на «хвилю» емоцій дитини: слухати і питати її про те, що вона відчуває. Це може вийти не відразу, адже діти висловлюють емоції по-іншому, часто через гру. Поспостерігайте за дитиною. Через якийсь час ви зрозумієте, коли вона сумує, коли - злиться.

Допоможіть дитині присвоїти цьому почуттю ім'я: «ти зараз злишся», «можливо, тобі страшно», «ти ревнуєш». Це дозволяє дітям надати незнайомому, неприємному і страшному певні форми і кордони. Коли дитина знає, що відчуває, вона вже не боїться: емоції стають нормальними людськими проявами.

Найголовніше: дайте дитині прожити емоцію, не відкидаючи її. Нехай вона поплаче, посміється, посумує, позлиться. Якщо потрібно, введіть обмеження: наприклад, «ламати іграшки не потрібно», «цивілізовані люди не обзиваються». Прожити страх допомагають казки та малюнки.

Визначивши, що саме схвилювало дитину, ви можете запропонувати їй допомогу у вирішенні проблеми. У той же час, шукайте баланс між тим, що дитина робить сама, і тим, що робите для неї ви. Адже синові або дочці потрібно вчитися самостійно виходити з конфліктів.

Стилі виховання в сім’ї 

Стилі виховання в родині традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку підлітків.

    1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

      З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку.  Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе,  не розуміючи  того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.

     Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато  з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли  бажаної для них значущості в кар’єрі,  спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

    Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім – від батьків і вчителів.

    2. Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання  іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки –  не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.

    Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

    Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.

    Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

    3. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають  інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення  їх особистості, як і надмірне її обмеження.   

    4. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).

«Синій кит»: як врятувати дитину від самогубства через онлайн-гру

"Синій кит"  - онлайн-гра, яка доводить підлітків до суїциду, добралася і до України. Гра починається, коли дитина добровільно вступає в деяку Інтернет-спільноту. Куратори пропонують їй виконувати завдання (наприклад, зробити порізи на своєму тілі) і надати докази у вигляді фото або відео. І хоча відмова від виконання дій на початкових етапах гри загрожує тільки виключенням з неї, то до її кінця куратори вже не дають кинути гру, погрожуючи самій дитині і членам її сім'ї. Тривалість проходження гри в середньому - 50 днів, а кінцевий результат - самогубство. Підліток, який бере участь в такій грі, ретельно приховує дії від оточуючих, тому батьки не завжди встигають помітити, що з їхньою дитиною щось не так. Що ж важливо знати, щоб уберегти своє чадо від участі в смертельно небезпечній грі, розповідає психолог Дар'я Отич для сайту «Апосторф».

 Чого не варто робити батькам

 1. Влаштовувати перевірки і огляди - дитина тільки закриється і навчиться краще приховувати свої дії. Підлітку потрібна своя територія, приватне життя. Онлайн-розмови - це саме інтимне, що може бути у нього, тому батьки не мають права їх читати. Вторгаючись в особистий простір дитини, дорослий виявляє свою неповагу і неприйняття підлітка як повноцінно функціонуючу людину.

2. Забороняти спілкування в соціальних мережах. Саме онлайн проходить значна частина життя дитини, і вона буде не готова з нею розлучитися. Щоб продовжити спілкування, підліток може потайки заходити в Інтернет. Це привчить його обманювати. Якщо ж дитина дуже слухняна і не буде порушувати заборону - то розуміння, що віртуальне життя друзів проходить повз - зробить підлітка нещасним.

3. Лаяти дитину і кричати на неї. Краще викласти переживання спокійно, називаючи почуття і стани, що відчувають батьки. Це задовольнить потребу підлітка в "глибокому" і розуміючому спілкуванні, дозволить налагодити контакт, розібратися в ситуації і зрозуміти позицію дорослого. Крім того, промовляючи свої стани, дорослий показує, яким чином він регулює свої емоції, що дозволить підлітку навчитися робити те ж саме.

4. Тиснути на підлітка. Не варто очікувати від дитини, що вона повинна відповідати очікуванням батьків. Важливо пояснити їй, що навіть якщо підліток не буде підходити під всі критерії успішної людини, батьки все одно люблять його і готові підтримати.

5. Порівнювати з іншими. Порівнюючи підлітка з іншими, дорослі відкидають його таким, яким він є. Це порушує самоідентичність підлітка (я не такий, як треба) і розвиває в ньому відчуття самотності, непотрібності і своєї неповноцінності.

6. Лякати невідомістю (фрази типу "тільки спробуй"). Незрозумілі покарання розвивають фантазії на тему "що ж це могло б бути". Такі фрази посилюють тривогу, що може стати для дитини нестерпним (і спровокувати небажані дії). Якщо ж після скоєння заборонених дій покарання дитини виявилося занадто незначним або й не було взагалі - то батьки втрачають авторитет.

7. Ігнорувати маніпулятивні фрази дитини на тему його смерті ("краще б я помер...", "що б ви сказали на моїх похоронах?" і т.д.). Дуже важливо, щоб дорослі говорили про смерть з дитиною: про те, що вона може бути жахлива, некрасива, що чекає людину після неї (залежно від релігійної приналежності сім'ї). Така тема бесіди змусить задуматися про смерть і побачити її не тільки своїми очима. Звичайно, не варто з подібними розмовами перестаратися - вони налякають дитину. Але саме таким чином підкріплюється страх смерті.

Що можна робити батькам

1. Поговорити про подібні спільноти в Інтернеті. Пояснити, що підлітками маніпулюють інші люди, які переслідують свої цілі. Проблеми дитини для кураторів гри не важливі.

2. Створити можливість для підлітка звернутися за допомогою. Важливо, щоб дитина розуміла, що є цілий ряд дорослих, які можуть допомогти йому - батьки, вчитель, шкільний психолог, працівник соціальної служби, телефон довіри або священик (якщо сім'я віруюча) та ін.

3. Не залишати дитину наодинці з її проблемами. Цікавлячись її життям, батьки показують свою любов і турботу. Обговорюючи ситуацію з дитиною, дорослий вчить дивитися на неї з різних сторін, що сприяє її ефективному вирішенню. Батьки вже були в підлітковому віці і мають досвід вирішення деяких труднощів. Але не варто перетворювати бесіду в монолог "А в наш час...".

4. Описати свої почуття. Таким чином дорослий покаже, як йому важлива дитина і її внутрішній світ. Обмін емоціями дозволить встановити контакт і зорієнтуватися підлітку у ситуації, що виникла.

5. Знати цінності дитини. Для цього цілком достатньо просто поговорити про них. Можна розпитати дитину про те, що її хвилює, ким хоче стати, чого досягти і що б вона хотіла отримати в результаті рішення своїх проблем. Вводити нові цінності слід дуже акуратно, без натиску, не висміюючи, а обережно переконуючи підлітка в їх необхідності.

6. Вміти попросити вибачення, якщо неправі. Цим дорослий покаже, що поважає почуття дитини, а також дає і їй право на помилку. Адже ідеальних людей немає.

Звичайно, інтереси підлітків змінюються досить швидко і увага до подібних онлайн-ігор незабаром спаде, але важливо пам'ятати, що участь батьків у житті своїх дітей може захистити їх від чималої кількості небезпек.

Ознаки, за якими можна визначити, що ваша дитина потрапилав гру «Синій кит»:

1. Безпричинна зміна поведінки. Був спокійним - став нервовим. Або був агресивним, задирливим, а став «гальмівним» або нарочито ввічливим.

 2. Порушення сну: сонливість або безсоння. Поверхневий сон: дитина начебто спала досить довго, але відчуває сонливість і втому в момент пробудження.

3. Комунікабельний підліток стає раптом замкнутим, використовує в спілкуванні односкладові відповіді.

4. Зневажливе ставлення до своєї зовнішності. Стосується особливо тих підлітків, які раніше не були в цьому помічені: син або дочка перестає вмиватися, чистити зуби, одягається неохайно.

5. Депресивні пости в соцмережах. Публікації на своїй сторінці похмурих образів або цитат, пов'язаних зі смертю.

6. Вживання спиртного і наркотиків тими, хто раніше не зловживав ними.

7. Явна сповільненість темпу мови, монотонність.

8. Дії, які можна трактувати як прощання, завершення: незвичні розмови про любов до батьків, спроби закінчити проекти і справи, раздарювання улюблених речей друзям.

Що робити, якщо ви підозрюєте, що дитина знаходиться під впливом груп смерті:

1. Поставте дитині нейтральне питання, чи чула про гру. Якщо нічого про неї не знає – добре. Якщо знає, уважно слухайте розповідь. Якщо в ній повно подробиць і деталей, про які не пишуть у мережі, то є ризик, що ваша дитина в грі.

2. Немає сенсу говорити, що такі ігри небезпечні – на підлітків це не діє. Набагато ефективніше сказати, що ними маніпулюють.

3. Завдання вашої розмови – навчити підлітка мислити критично і питати себе про мету того чи іншого вчинку, обмірковувати все, що з ним відбувається.

4. Багато батьків у паніці вирішують встановити тотальний контроль над дитиною – забрати телефон, закрити вдома. У цьому теж немає сенсу – в XXI столітті підліток, якщо захоче, завжди знайде ґаджет і доступ до мережі. Що більше його обмежувати – то більше способів обійти заборони знаходитиме. Ваше завдання – не контролювати, а дати підтримку, щоб дитина прийшла до вас з проблемою, а не приховувала її до останнього.

5. Зараз як ніколи важливий емоційний зв'язок із дитиною. Більше обіймайте її, розповідайте, що в її віці теж помилялися, встрявали в якісь небезпеки, і вам допоміг хтось із дорослих. Дитині важливо розуміти, що навіть її «ідеальні» батьки теж оступалися. Це нормально, так само як і нормально просити допомоги у інших.

6. Якщо розумієте, що дитина в грі, не лайте. Проявіть інші емоції – покажіть, як сильно ви засмучені і як за неї хвилюєтеся.

  Тест для батьків

  Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а другі – не соромляться жалітися на них. Стосунки батьків і дітей – вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях – мир і спокій, а в інших – сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є? На ці запитання допоможе відповісти цей тест. Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?

- систематично - 3;

- інколи - 1;

- ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) - 0;

- а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? - 2.

 2. Чи двіряє вам дитина свої таємниці і переживання?

- у хвилини відвертості - так - 3;

- про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вчителів, знайомих - 4;

- а навіщо мені її таємниці? - 1;

- як мені знадобиться дізнатися, натисну – і все скаже - 2.

 3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?

- стільки, скільки конче необхідно - 2;

- з ранку до ночі - 4;

- увесь вільний час - 3;

- я не маю часу для спеціального спілкування - 1.

 4. Якщо вчителька не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?

- дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо - 2;

- допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) - 3;

- дитина отримала зауваження (погану оцінку) – нічого страшного, наступного разу виправиться - 1;

- влаштую скандал виховательці (вчительці) - 4.

 5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?

- тато – в один бік, мама – в другий, діти – до бабусі (в табір тощо) - 1;

- намагаємося провести відпочинок разом - 3;

- відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати - 2;

- куди дитина захоче, туди й поїде - 4.

 6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?

- той, хто першим усвідомить свою провину - 3;

- ніхто і ніколи, все налагоджується само собою - 1;

- певна річ, дитина, вона ж наймолодша - 2;

- завжди я, шкода ж дитини! - 4.

 7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?

- так, стараюся виконати усі - 4;

- так, якщо маю кошти і час - 3;

- бажання - так, примхи - ні - 2;

- це діти мають виконувати бажання дорослих - 1.

 8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?

- постійно - 2;

- не втручаюсь в життя дитини - 4;

- у разі необхідності - 3;

- давати поради і вчити жити – безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити - 1.

 9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?

- тільки якщо нема іншого виходу - 3;

- так я і роблю - 2;

- ніколи в світі - 4;

- де захоче, там і житиме - 1.

 10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?

- шкуру здеру! - 2;

- поговорю, поясню, чому так не можна робити - 3;

- то й нехай, «все найкраще – дітям!» - 4;

- в моєму домі гроші не валяються абиде - 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді. Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів. 

Ви – байдужа мати чи батько. Для вас дитина – другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: "Хочу пожити для себе!", і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів. 

Ви - тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли „ваша слухняна овечка” виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів.

  Ви – справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів. 

Ви – прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

Комп'ютерні ігри: користь і шкода для дитини

Багато батьків вважає, що комп'ютерні ігри не є корисними для дітей або навіть шкодять їм. Однак у наш час комп'ютерні ігри користуються в дітей більшою популярністю, ніж будь-коли раніше. Згідно зі статистикою, у 90 % сімей діти грають у комп'ютерні ігри. З огляду на таку їх поширеність, батьки не в змозі просто заборонити дитині грати в ці ігри. Тому потрібно з’ясувати користь і шкоду комп'ютерних ігор для дитини, а також кількість часу, що його вона може приділяти цьому заняттю, не шкодячи собі.
Психологи провели дослідження за участю понад 3 000 дітей віком 8–11 років, щоб встановити вплив на них комп'ютерних ігор.
Дослідження включало два етапи:

• батьки відповідали на питання про те, як часто і як довго їхні діти грають у комп'ютерні ігри (на цьому етапі дітям було 8–9 років);
• через два роки після закінчення першого етапу вчителі відповідали на питання про емоційний розвиток дітей та їх успішність у школі (на цьому етапі дітям було 10–11 років).

Скільки часу діти витрачають на комп'ютерні ігри?
Час, що його діти – учасники дослідження – проводили за комп'ютерними іграми, суттєво відрізнявся.
Більшість дітей (52 %) на початку дослідження грала в комп'ютерні ігри не більше від 4-х годин на тиждень. Однак уже до кінця першого року дослідження 24 % всіх дітей грали понад 7 годин на тиждень.
Який час для ігор є оптимальним?
Дослідники дійшли таких висновків: помірне використання комп'ютерних ігор (2–4 години на тиждень) позитивно позначається на успішності дітей, якщо вдома в дитини є всі умови для навчання, а батьки встановлюють для неї чіткі правила стосовно
навчання та вільного часу.
Водночас якщо дитина проводить за іграми більше ніж 7 годин на тиждень, це негативно впливає на її соціальний та емоційний розвиток.
Коли батьки стверджували, що їхні діти витрачають на комп'ютерні ігри 2–4 години на тиждень, учителі відзначали в цих дітей здібності до вивчення математики й високий рівень грамотності.
У той же час учителі спостерігали в дітей, котрі приділяють комп’ютерним іграм більше ніж 1 годину на день, низьку концентрацію уваги, слабку здатність зосереджуватися на поставлених завданнях і утруднений емоційний розвиток.
Таким чином, якщо дитина відводить на комп'ютерні ігри помірну кількість часу, це не заважає її успішності й емоційному розвитку.
У які ігри краще грати дитині?
Імовірно, зв'язок між комп'ютерними іграми й розвитком дитини полягає не тільки в тому, скільки часу вона гратиметься. Багато що залежить від якості ігор, у які вона грає, а також від сімейної атмосфери.
Стратегічні ігри та ігри-конструктори розвивають у дитини навички співпраці з іншими людьми, творчі здібності та навички вирішення завдань. Найбільш популярним прикладом таких ігор є «Майнкрафт».
У комп'ютерних іграх за участю декількох гравців важлива соціальна взаємодія. Тому батькам необхідно привертати увагу дитини до цієї складової ігор і говорити з нею про те, як взаємодія з людьми може відбуватися в повсякденному житті.
Згідно з твердженнями дослідників, коли дитина грає в комп'ютерні ігри разом з іншими дітьми або батьками, вона змушена погоджувати з ними свої дії. Таким чином, дитина розвиває мовні й соціальні навички.
У розглянутому дослідженні вчені брали до уваги тільки тривалість часу, що його діти приділяли комп'ютерним іграм. При цьому немає даних, у які саме ігри вони грали й на яких пристроях (комп'ютерах, планшетах, ігрових приставках тощо). Така додаткова інформація могла б наблизити нас до відповіді на запитання, які комп'ютерні ігри є для дитини найбільш корисними, як вони можуть впливати на успішність дитини та її благополуччя.

Навчаймо дитину гарних манер із дитинства

Усі батьки прагнуть, щоб їхні діти були вихованими. Навчити дитину гарних манер – непроста, але необхідна й дуже відповідальна робота.
Гарні манери –  не те ж саме, що й зразкова поведінка (наприклад, якщо дитина не бешкетує в школі й не ображає молодших, це ознака її гарної поведінки). Гарні манери – це правила пристойності, яких потрібно дотримуватися в суспільстві. Навчіть дитину гарних манер – і вони обов'язково стануть їй у нагоді в дорослому житті. Зокрема, потрібно навчити дитину:
1. Говорити «будь ласка», «вибачте» і «дякую»
Це одне з основних правил пристойності, якого насамперед повинна навчитися дитина. Саме ці фрази виокремлюють виховану дитину із загалу. Діти не розуміють важливості названих вище фраз і того, що вони означають повагу до співрозмовника, якщо батьки їм цього не пояснять.
Потрібно також навчити дитину, щоб вона ніколи не поводилася зарозуміло відносно інших людей, а ставилася до них шанобливо й доброзичливо.
«Вибачте» – це звичайнісінька фраза, яка може примирити людей, недоброзичливо налаштованих один до одного. Ніколи не соромтеся визнавати свої помилки й вибачатися, якщо ви неправі. Навчіть цього і свою дитину.
2. Ввічливо вітатися
Завжди вчіть дитину чемно вітатися, коли хтось заходить у кімнату або коли вона бачить іншу людину вперше. Навчіть дитину вітатися першою, навіть якщо співрозмовник не робить цього. Така поведінка є ознакою дружелюбності й поваги до співрозмовника.
3. Чемно розмовляти по телефону
Навчіть дитину, щоб вона не розмовляла надто голосно, коли відповідає на телефонний дзвінок. Спочатку їй потрібно привітатися зі співрозмовником, а потім вислухати його, не перебиваючи, і лише після цього відповісти. Такі правила телефонного етикету.
4. Не перебивати співрозмовника
Діти за своєю природою нетерплячі, однак батькам необхідно навчити їх терпіння. Це передбачає, зокрема, заборону перебивати співрозмовника під час розмови. Поясніть дитині, що перешкоджати людині закінчити її думку – неввічливо й грубо. Якщо дитина робить це автоматично, скажіть їй: «Будь ласка, не перебивай. Дай мені договорити».
5. Чемно відповідати на питання
Коли до вас у гості приходять дорослі, вони зазвичай намагаються поговорити з дитиною, ставлять їй запитання. Навчіть дитину ввічливо на них відповідати.
Іноді буває так, що дитина не звертає уваги на дорослих і не відповідає на їхні запитання. Це не досить чемно. Навіть якщо ваша дитина сором'язлива, навчіть її у відповідь на запитання гостей посміхнутися й дати коротку відповідь.
6. Правильно поводитися за столом
Сімейні вечері можуть стати чудовою нагодою, щоб навчити дитину правил етикету за столом. Найперше навчіть дитину накривати на стіл.
Кожна сім'я має свої традиції початку сімейної вечері. Однак, у будь-якому разі не варто в цей час користуватися мобільними телефонами або іншими електронними пристроями. Використовуйте цей час для спілкування з родиною.
Також навчіть дитину таких правил:

• перед їжею завжди необхідно мити руки;
• не можна розмовляти під час їжі й жувати з відкритим ротом;
• якщо дитина хоче, щоб їй передали щось з іншого краю столу, потрібно сказати, наприклад: «Передайте мені, будь ласка, сіль». Встаючи з-за столу, треба сказати: «Дякую»;
• якщо дитина за столом хоче чхнути, слід відвернутися вбік і прикрити рот і ніс хустинкою. Якщо хустинки немає, потрібно прикрити рот і ніс рукою, а потім вимити руки;
• якщо дитина впустила шматок їжі на підлогу, не треба його піднімати;
• якщо дитина поїла й хоче вийти з-за столу, вона має запитати дозволу батьків, потім прибрати за собою столові прибори й тільки після цього вийти;
• не сваріть дитину за столом, не використовуйте фраз на кшталт: «Я ж тобі казала!». Просто підкажіть дитині, як їй потрібно вчинити – і сімейна вечеря відбудеться в спокійній атмосфері.

Потрібно навчити дитину правил етикету за столом ще до того, як ви почнете вечеряти разом із родиною в кафе або ресторанах або до того, як дитина почне ходити до друзів на дні народження. Якщо дитина вміє поводитися зі столовими приборами, серветками і вміє вести себе за столом, це позбавить і її, і вас багатьох незручних ситуацій.
7. Правильно поводитися в кінотеатрі або на концертах
Похід із дитиною в кіно – слушна нагода навчити її правил поведінки в громадських місцях.
До виходу з дому дитина мусить прийняти душ і перекусити. Під час сеансу дитина повинна сидіти тихо, а якщо хоче щось вам сказати, їй варто зробити це пошепки.
Після цього можна брати дитину в театр і на концерти. Поясніть їй, що вона повинна спокійно дивитися концерт або п'єсу. Розкажіть, що таке антракт і в чому полягає праця білетера. Також поясніть, що під час концерту неприпустимо жувати гумку, користуватися мобільним телефоном або гойдати ногами під сидінням.
8. Не використовувати в мовленні лайливих слів
Тут діє дуже проста закономірність: якщо в присутності дітей ви час від часу використовуєте в мовленні лайливі слова, діти, швидше за все, теж почнуть їх використовувати. Проблема в тому, що вони роблять це в найбільш невідповідних ситуаціях. Тому найкращий спосіб запобігти цьому – бути уважними до свого мовлення.
Іноді діти просто не розуміють значення лайливих слів, і батькам досить звичайного пояснення (від цього дитина може бути шокована).
9. Правильно використовувати електронні пристрої
Це особливо складно, тому що батьки часто подають своїм дітям поганий приклад. Однак ви можете змінити свої звички й таким чином вплинути на дитину. Очевидно, є певні ситуації й місця, у яких використовувати електронні пристрої неприпустимо (наприклад, під час прийому їжі, у кінотеатрі, на концертах, весіллях, у церкві, у школі тощо). І, зрозуміло, не варто користуватися телефоном, коли ви за кермом, тому що це небезпечно.
Навчити дитину гарних манер іноді буває непросто. Це потребуватиме багато вашого часу й терпіння. Але якщо дитина засвоїть правила гарного поводження з раннього віку, це значно полегшить їй життя в майбутньому.

Як розвивати в дітей творчі здібності

Багато людей вважають, що творчість є вродженим талантом, яким можуть володіти лише деякі діти, у той час як інші його позбавлені. Але насправді творчість – це більше навичка, ніж вроджений талант, і батьки можуть допомогти своїм малюкам успішно її розвивати.

Як ключ до досягнення успіху у практично будь-якому виді діяльності, творчість є найважливішим компонентом здоров'я та щастя, а також основною навичкою, яка важлива для всебічного розвитку дітей. Творчість не обмежується художнім і музичним проявом, вона має першорядне значення також і в науці, математиці, навіть у соціальному й емоційному інтелекті. Творчі люди більш гнучкі та вмілі при вирішенні проблем, що робить їх здатними краще адаптуватись до технологічних досягнень і змін будь-якого роду, а також допомагає використовувати нові можливості.

Багато дослідників вважають, що ми докорінно змінили життя дітей і завдали шкоди їх творчому розвитку. Виробники іграшок і розваг пропонують дітям безліч заздалегідь продуманих персонажів, образів, реквізиту й сюжетних ліній, які не вимагають залучення уяви. Під час гри малюкам більше не треба уявляти, що палиця – це меч, або придумувати історії: вони можуть грати в зоряні війни зі спеціальним світловим мечем джедая в уже готових костюмах для кожної дійової особи.

Ось кілька порад про те, як розвинути творчі здібності в дітей:

1. Надайте малюкам ресурси, необхідні для творчого самовираження. Головним ресурсом є час. Важливо давати малюкам достатньо часу на неструктуровані, керовані самими дітьми творчі ігри без втручання дорослих, які не потребують дорогих матеріалів.

Простір – це ще один ресурс, необхідний дітям. Якщо ви не прихильник вселенського творчого безладу, відведіть дітям спеціальне місце, де вони можуть улаштовувати безлад.

Коли хто-небудь наступного разу буде питати у вас про подарунок вашій дитині, запропонуйте в якості варіантів приладдя для малювання, дешевий фотоапарат, деталі маскарадних костюмів, будівельні іграшки тощо. Зберігайте всі ці матеріали в досяжному для дитини місці.

2. Зробіть свій дім творчою лабораторією. Крім надання часу та простору необхідно всіляко культивувати творчу атмосферу.

Придумуйте з дітьми різні творчі ідеї, але не піддавайтеся спокусі оцінювати ідеї, висловлені ними самими. Наприклад, за вечерею ви можете провести колективне обговорення заходів у майбутні вихідні, спонукаючи дітей придумувати заняття, якими вони ніколи раніше не займалися. При цьому не висловлюйте своєї думки про те, які ідеї можна втілити в життя, а які ні, і не вирішуйте, які з них краще, а які гірше. Зосередьте увагу на самому процесі творчості – на генерації (а не на оцінці) нових ідей.

Спонукайте дітей робити помилки й зазнавати невдачі. Так, саме невдачі: діти, які бояться невдач і засуджень, стримують власне творче мислення. Розповідайте їм про помилки, які ви зробили останнім часом, щоб вони усвідомили, що помилятись – це нормально. Уміння сміятись над власними помилками – це щаслива звичка.

Радійте інноваціям та творчості дітей. Завісьте всі стіни в домі малюнками й іншими свідченнями їх творчого самовираження. Розповідайте малюкам про своїх улюблених митців, музикантів і вчених. Діліться з дітьми своїм захопленням архітектурою, фотографією або тією новою рок-групою, яку вам зараз хочеться слухати постійно. Оволодівайте технічними нововведеннями, щоб діти росли з переконанням, що зміни цікаві й захоплюючі, вони зовсім не пригнічують і не лякають.

3. Дозвольте дітям вільно й самостійно вивчати їхні ідеї й робити те, що вони хочуть. Не командуйте. Вистачить жити у страху через те, що з ними станеться щось погане на дитячому майданчику або вони не вступлять у престижний виш. Імовірність того, що станеться щось погане, дуже мала, а вступ у престижний університет не гарантує щастя в житті.

Зовнішні обмеження – ходіння по струнці – шкодять гнучкості мислення. В одному дослідженні проста демонстрація того, як треба збирати модель, зменшила кількість творчих способів, за допомогою яких діти виконували це завдання.

4. Заохочуйте дітей читати для задоволення й займатись мистецтвом. Обмежте час, який вони проводять перед телевізорами й комп'ютером, щоб у них з'явилось більше можливостей для творчої діяльності, наприклад, для участі у спектаклях, малювання, читання книг улюблених авторів.

5. Давайте дітям можливості висловлювати думки, що відрізняються від ваших. Нехай вони не погоджуються з вами. Заохочуйте дітей шукати різні способи розв’язати одне завдання. Коли вони успішно зроблять це, просіть дітей знову розв’язати його, але вже іншим способом (прийти до тієї ж відповіді, але зовсім іншим шляхом). Потім попросіть їх придумати всі можливі варіанти.

6. Не винагороджуйте дітей за творчість: стимули заважають творчому процесу, знижуючи якість відповідей і гнучкість мислення. Дозвольте дітям оволодіти майстерністю в тій сфері творчої діяльності, до якої вони внутрішньо мотивовані, і не намагайтесь мотивувати їх заохоченнями та стимулами. Наприклад, замість того щоб винагороджувати дитину за заняття на фортепіано, дозвольте їй займатись тим, від чого вона отримує більше задоволення, – можливо, малюванням або вивченням комах.

7. Постарайтеся припинити перейматися із приводу досягнень дитини. Надавайте більше значення процесу, а не результату. Один зі способів зробити це – ставити дитині відповідні запитання, наприклад: «Ти весело провів час?», «Ти вже закінчив роботу?», «Що тобі сподобалось найбільше в цьому занятті?».

Чотири помилки, які повинні припинити робити батьки

Методи виховання розрізняються не тільки в різних культурах, але і в різних сім'ях. Однак батьки все ще часто використовують моделі поведінки, які, на думку психологів і вихователів, застаріли, є недоцільними або навіть небезпечними для дітей. Розглянемо кілька звичок, від яких батькам слід відмовитися.

1. Недостатня кількість часу, відведена для сну

Дуже часто батьки в розпорядку дня дитини не виділяють достатньо часу на сон. Для цього можуть бути різні причини: батьки можуть не надавати сну дитини великого значення або перевантажувати її різними заняттями. Так чи інакше, діти не отримують необхідного відпочинку. Зменшення часу на сон, усупереч стереотипам батьків, не дисциплінує дитину. Недостатня кількість часу, відведена на сон, негативно позначається на поведінці дитини, пригнічує розумові функції та з часом може призводити до надмірної ваги. Фахівці рекомендують спати 8,5 годин на добу для підлітків і 11-12 годин для дітей від 5 до 12 років. Це означає, що коли 15-річному підлітку потрібно прокинутися о 7 годині ранку, щоб піти до школи, він повинен лягти спати не пізніше 10.30 вечора, а 10-річна дитина - о 8 годині вечора.

Підказка: складаючи розпорядок дня дитини, враховуйте час для того, щоб дістатися до школи й назад, час відпочинку, час на виконання домашнього завдання, домашніх обов'язків, на позашкільні заняття тощо. Якщо ви бачите, що якісь із зазначених занять забирають час на сон, вам потрібно переглянути розпорядок дня дитини.

2. Харчування поза домом

Коли сім'я часто приймає їжу поза домом, це заважає зміцнювати сімейні зв'язки та формувати звички здорового харчування. Внаслідок цього можуть виникати такі проблеми, як надмірна вага. У кафе, а особливо - в закладах швидкого харчування, є багато чинників, які відволікають і не дозволяють членам сім'ї нормально спілкуватися.

Їжа в першу чергу призначена для того, щоб насичувати організм поживними речовинами. Однак страви з кафе не завжди відповідають цій вимозі. У порівнянні з нею домашня їжа набагато корисніша.

Підказка: заздалегідь приготована вечеря допоможе уникнути ситуації, коли батьки затримуються на роботі, і через це вся сім'я вечеряє в кафе. Плануйте наперед приготування їжі. На вихідних закупляйте продукти, які вам знадобляться протягом тижня - так ви заощадите час на приготування страв. Заморожуйте приготовані страви, щоб вони довше залишалися свіжими.

3. Виконання домашніх завдань за дитину

На відміну від інших випадків, коли батьки можуть відчувати провину, виконання домашнього завдання за дитину створює в них ілюзію, що вони роблять це на благо дитини. Коли батьки роблять уроки за дитину, вони позбавляють її можливості самій засвоїти необхідну навчальну інформацію й розвинути важливі навички. Крім того, учителі бачать різницю між якістю роботи дитини в школі та вдома, і від цього виникають незручні ситуації. Така поведінка дає дитині зрозуміти, що батьки не вірять у її здібності, а також розвиває в ній лінь і призводить до того, що дитина починає ухилятися від виконання своїх шкільних обов'язків. Тому батькам не варто втручатися в процес виконання дитиною домашніх завдань.

Підказка: перш ніж дитина почне виконувати складне домашнє завдання, коротко поясніть їй завдання, щоб у неї виникла ідея з приводу рішення. Потім дозвольте дитині самостійно виконати завдання. Якщо, перевіряючи завдання, ви знайдете помилку, ставте дитині навідні запитання, щоб вона змогла сама її виявити й виправити, а не давайте їй конкретні вказівки. У випадках, коли дитина дійсно не здатна виконати завдання, все одно не робіть роботу за неї. Замість цього обговоріть ситуацію з учителем, щоб з'ясувати причини такої невідповідності між складністю завдання та здібностями дитини.

4. Фізичні покарання

Багато батьків можуть дозволити собі легенько дати шльопанця дитині, але такі методи виховання мають більше недоліків, ніж переваг. Так, ляпас батьків може дисциплінувати дитину на деякий час, але в довгостроковій перспективі фізичні покарання завдають їй шкоди. Відмова батьків від фізичних покарань не означає, що з цього моменту дитині дозволено все - це означає, що батьки не будуть завдавати дитині болю, навіть з метою виховання. Як показує статистика, діти, до яких батьки застосовують фізичні покарання, у майбутньому більш схильні до депресії та скоєння правопорушень. Вони віддаляються від своїх батьків і переймають у них насильницьку модель поведінки у вирішенні проблем.

Підказка: поясніть дитині свої очікування від її поведінки. Переконайтеся, що діти розуміють, яка поведінка є нормальною, а яка - неприйнятною. Потім установіть наслідки за погану поведінку (але вони не повинні передбачати фізичного покарання). Однак для дисциплінування дитини одних наслідків недостатньо: підтримуйте з дитиною емоційний зв'язок. Це допоможе їй перейняти ваші цінності й навчить приймати правильні рішення. Щоб відмовитися від фізичних покарань за погану поведінку, ви можете застосовувати різні техніки усвідомленості (такі як йога, медитація тощо), які дозволять вам краще контролювати себе й допоможуть зберігати спокій у випадках, коли дитина поводиться погано.

Що робити, якщо вам не подобаються друзі вашої дитини

Друзі мають великий вплив на підлітків, тому батькам важливо знати, з ким дружить їх дитина. Але що ж робити, якщо ви стурбовані оточенням своєї дитини?

Час від часу всі батьки замислюються над цим питанням. Ви бачите нового друга своєї дитини й думаєте: «Це поганий друг для мого сина». Ви не можете заспокоїтися та втрачаєте сон, розглядаючи ситуацію з різних сторін:

• Чи потрібно заборонити дитині спілкуватися з її другом?
• Чи потрібно поговорити з батьками неблагополучного підлітка?
• Чи потрібно звернутися до керівництва школи?

Раптом ви розумієте, що вже не можете, як раніше, контролювати всі сфери життя дитини. Ви більше не ходите з нею на ігровий майданчик і не водите її на тренування в спортивні секції. Приходить підлітковий вік, і все змінюється.

Навіть поради психологів про те, як виховувати підлітків, сповнені суперечностей:

• «Будьте непохитними - і гнучкими»;
• «Встановлюйте кордони - і давайте дитині більше свободи»;
• «Підлаштовуйтеся під підлітка - але не будьте в нього на побігеньках».

Вітаємо - процес виховання підлітка буде забирати багато сил і містити безліч протиріч.

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти.

Не секрет, що друзі мають величезний вплив на підлітків, тому те, з ким дружить ваша дитина - дуже важливо. Численні дослідження підтверджують, що в підлітка зростає ймовірність ризикованої поведінки, якщо він починає спілкуватися з однолітками з сумнівною поведінкою. Оскільки друзі мають більший вплив на підлітків, ніж батьки, звертайте особливу увагу на те, з ким спілкується ваша дитина. Коло спілкування дитини може багато розповісти про її внутрішній світ.

Розглянемо три головних причини, через які діти бувають схильні до негативного впливу однолітків.

1. Низька самооцінка

Невпевнені в собі підлітки прагнуть визнання з боку однолітків більше, ніж інші. Їм не вистачає почуття власної гідності, і це робить їх більш схильними до шкідливого впливу, особливо тих однолітків, які користуються популярністю й довірою свого оточення. Іншими словами, підлітки з низькою самооцінкою шукають в інших те, чого не вистачає їм самим.

2. Відсутність позитивних прикладів для наслідування серед дорослих

Підліткам необхідне позитивне спілкування з дорослими, які не належать до їх сім'ї. Завдяки цьому діти емоційно розвиваються. Коли підліткам не вистачає позитивного прикладу для наслідування серед дорослих, вони шукають такий приклад серед однолітків. Це створює свого роду внутрішній дисбаланс, і підліток стає залежним від друзів. Особливо це може бути небезпечним у випадках, якщо друзі підлітка не володіють високими моральними якостями.

3. Погані взаємини між батьками

Підлітки схильні якомога менше проводити часу вдома, якщо там панують конфлікти. У результаті, якщо батьки підлітка не ладнають між собою, він стає схильний до впливу однолітків. Злість, яку підлітки відчувають у ставленні до своїх батьків, призводить до деструктивної поведінки й ризикованих взаємин зі своїми друзями.

Що робити

Якщо ваша дитина проводить час з неблагополучними однолітками, це свідчить про її внутрішні протиріччя та проблеми. Перш ніж оскаржувати вибір кола спілкування вашої дитини, добре подумайте: це може викликати опір з її боку та тільки зміцнити зв'язок з друзями. Заборонити дитині спілкуватися з будь-ким може бути крайнім заходом, але спочатку спробуйте такі методи.

1. Проаналізуйте життя вашої дитини

Чого їй не вистачає? Займається вона спортом чи будь-якими заняттями, крім школи? Чи є в неї можливість займатися творчістю? Зверніть увагу на заняття, де дитина може спілкуватися з однолітками, що володіють позитивним мисленням, і дорослими, з яких дитина може брати приклад. Замість того щоб забороняти підлітку спілкуватися з будь-ким, постарайтеся мати на нього позитивний вплив.

2. Зверніться по підтримку

Поділіться своїми тривогами з чоловіком або друзями сім'ї. Розкажіть про свої страхи й попросіть поради. Вам може допомогти порада батьків, чия дитина уже пройшла підлітковий вік і які зіштовхувалися з такою ж проблемою. Дитина буде відчувати себе комфортніше, коли поруч будуть батьки, які будуть розуміти, що переживає дитина, і зможуть направити її в потрібне русло.

3. Зберігайте позитивні взаємини з дитиною

Як стверджують психологи, підлітки, які перебувають у добрих та довірливих взаєминах з батьками, менш схильні до поганої поведінки. Це означає, що вам потрібно знайти спосіб підтримувати спілкування з дитиною. Проводьте з нею більше часу, слухайте, що вона говорить, разом займайтеся чимось, що приносять задоволення всім вам. Пам'ятайте, що вислухати підлітка набагато важливіше, ніж давати йому поради або, тим більше, критикувати.

Як і багато дорослих, підлітки не відразу засвоюють життєві уроки. Щоб відрізнити гарних друзів від поганих, їм може знадобитися час. Якщо ви забороняєте дитині спілкуватися зі своїми друзями, у цій боротьбі немає переможців. Дозвольте дитині робити помилки, запропонуйте їй свою підтримку й розуміння - і тоді дитина буде звертатися до вас у важкі моменти та брати з вас приклад дружніх взаємин.

Розуміння темпераменту - ключ до виховання

Психологи вважають, що головною складовою лідерства є темперамент. Саме тому при прийомі на керівні посади претенденти все частіше проходять тести на визначення типу особистості (тести Майер-Бріггс, Кейрсі та ін.). Вважається, що розуміння особливостей своєї психіки допомагає людині краще взаємодіяти зі своїм оточенням.

Соціальні та емоційні навички допомагають людині ефективно керувати іншими людьми й виконувати свої функції. Ці навички закладаються в перші роки життя.

Ви не можете змінити темперамент своєї дитини, тому зосередьте свої зусилля на тому, щоб навчити її правильно використовувати свої особливості.

Темперамент визначає, як маленька дитина поводиться з батьками й незнайомими людьми, а також реагує на різні ситуації. Темперамент даний людині від народження, він не залежить від виховання або оточення дитини. Усім батькам добре відомо, що кожна дитина в чомусь відрізняється від інших. І причиною цих відмінностей у більшості випадків є особливості темпераменту.

За результатами досліджень, 65% усіх дітей належать до трьох основних груп:

• діти з легким темпераментом (40% усіх дітей) частіше відчувають позитивні емоції й мають постійні звички в харчуванні та сні;
• діти зі складним темпераментом (10% усіх дітей) неспокійні та схильні до страхів. Їх звички в харчуванні та сні непостійні;
• діти, які мають темперамент з тривалим звиканням (15% усіх дітей) замкнуті, важко адаптуються, часто бувають у поганому настрої.

Діти зі складним темпераментом відчувають високий ризик соціальних і емоційних проблем. Ці проблеми можуть створювати дитині труднощі в навчанні, стосунках з іншими людьми й заважати успішній кар'єрі.

Зазвичай темперамент залишається незмінним протягом усього життя. Батьки не можуть докорінно змінити темперамент своєї дитини. Часто невідповідність між темпераментом дитини й очікуванням батьків призводить до конфліктів, особливо якщо при цьому дитина демонструє негативну поведінку.

Однак, якщо батьки чутливі та дбайливі у ставленні до дитини в процесі виховання, у неї знижується ризик соціальних і емоційних проблем. Виховання, яке визнає та враховує темперамент дитини, зводить до мінімуму конфліктні ситуації й оберігає дітей від негативних соціальних і емоційних наслідків.

Наприклад, позитивне виховання допомагає дітям зі складним темпераментом стати більш відкритими до тих, хто їх оточує, краще контролювати власні емоції в майбутньому.

Якщо дитина проявляє занепокоєння або замкнутість у незнайомих ситуаціях, ми можемо запропонувати їй досліджувати свої почуття замість того, щоб проявляти надмірну опіку.

Якщо дитина проявляє ризиковану поведінку, ми можемо встановлювати їй жорсткі рамки й чіткий розпорядок, при цьому виявляючи свою любов до неї. Якщо дитина імпульсивна, ми можемо хвалити її за позитивну поведінку та м'яко привчати до дисципліни. Незалежно від особливостей темпераменту, ми можемо допомогти дитині зрозуміти, як ці особливості впливають на її почуття, поведінку та взаємини з оточенням.

Розуміння темпераменту дитини допомагає батькам точно визначити принципи виховання дітей відповідно до їх потреб. Крім того, розуміючи темперамент дитини, батьки не будуть звинувачувати її в поведінці, яка є нормальною для даного типу темпераменту.

Наука й народні традиції виховання сходяться на думці: темперамент дитини не можна змінити, але дитину з будь-яким типом темпераменту можна навчити максимально ефективно використовувати свої особливості, щоб досягти позитивних соціальних і емоційних наслідків. Для цього батьки повинні надавати дитині підтримку й демонструвати їй свою прихильність, встановлювати рамки та враховувати її потреби в процесі виховання.

Поради батькам: 

як правильно говорити «ні»

Батькам іноді буває достатньо важко привчити дитину до дисципліни. І це дуже їх засмучує. Зрозуміло, усі батьки прагнуть бачити свою дитину радісною й усміхненою, ніхто не хоче засмучувати дітей і доводити їх до сліз. І якщо, привчаючи дитину до дисципліни, прямо говорити їй «ні», це може викликати в неї негативні емоції.

Якщо ви хочете, аби ваша дитина росла дисциплінованою і водночас щасливою, мусите навчитися правильно встановлювати для неї обмеження. Розгляньмо декілька способів, як ефективно говорити дитині «ні», не завдаючи їй при цьому шкоди.

Одного разу достатньо

Коли ви вперше говорите дитині «ні», ваш голос повинен бути спокійним, але твердим – таким, щоб дитина зрозуміла, що ви не зміните своє рішення. Ваше обличчя має бути серйозним. Поговоріть із дитиною і поясніть їй причину, через яку вона не отримає те, що хоче. Якщо з першого разу дитина не реагує на вашу заборону, варто спробувати інший підхід.

Але якщо ви зміните своє рішення й дозволите дитині те, що раніше забороняли, це буде вашою головною помилкою. Дитина зрозуміє, що може змусити вас змінити ваше рішення.

Пояснюйте

Іноді недостатньо просто сказати «ні». Якщо ви не пояснюєте дитині, чому забороняєте їй робити що-небудь, тоді вона не розуміє ситуації. Вам варто навести реальні аргументи, зрозумілі для дитини.

Не кричіть на дитину

Згідно з дослідженнями, у дітей, на яких батьки кричать, встановлюючи покарання, спостерігаються проблеми з поведінкою й різні емоційні розлади. Також крик може знижувати самооцінку дитини й викликати депресію. Тому спілкуйтеся з дитиною спокійно й доброзичливо.

Іноді дитина вимагає що-небудь у батьків, бо їй просто нудно. Приділяючи дитині більше уваги, спілкуючись і граючись із нею, ви можете допомогти їй не нудьгувати й скеруєте її мислення в позитивне русло.

Поважайте особистісні кордони дитини

Батьки часто забувають про цю важливу складову взаємин із дитиною. Дитині не подобається, якщо ви ставите її в незручне становище в присутності інших людей. Тому будьте уважні, прагніть того, аби ваше ставлення до дитини було шанобливим.

«Так» може означати «ні»

Коли діти надто часто чують від батьків слово «ні», це заважає розвитку в них мовних навичок і викликає негативні емоції. Можна сказати «так» і при цьому відмовити в чомусь дитині. Наприклад, якщо дитина запитує, чи можна їй узяти печиво, ви можете відповісти: «Так, але тільки після обіду». Якщо дитина просить придбати їй іграшку, скажіть: «Добре, якщо ти хочеш цю іграшку, я куплю її тобі на день народження». Таким чином, дитина може отримати бажану річ у інший день і при цьому вчиться йти на компроміс.

Говорячи «ні» дитині, пропонуйте їй альтернативу

Коли ви пропонуєте дитині альтернативу, вона розуміє, що ви не відмовляєте їй у її проханні. Наприклад, ви можете сказати: «Ні, тобі не можна зараз узяти цукерку. Замість цього можеш з'їсти яблуко». Так ви пропонуєте дитині інший варіант. Після цього можете пояснити, що яблука набагато корисніші для здоров'я, ніж цукерки.

Не подавайте дитині даремних надій

У відповідь на прохання дитини батьки часто кажуть: «Не зараз, люба». Але якщо не зараз, то коли? Якщо ви не виконуєте своїх обіцянок, дитина може втратити до вас довіру. Обіцяючи щось, укажіть конкретний період, упродовж якого дитина отримає обіцяне. Наприклад: «Не зараз, люба. Я куплю тобі цю іграшку на День народження».

Давайте дитині вибір

Можливість вибору надихає дітей і переконує їх у тому, що їхня думка є цінною. Маючи вибір, діти не відчувають, що їх ігнорують. Наприклад, не дозволяючи дитині з'їсти цукерку, ви можете запитати в неї, що б вона хотіла натомість: яблуко, апельсин чи банан.

Пропонуючи дитині обрати страву на вечерю, дайте їй на вибір декілька найбільш корисних варіантів, а не просто дозволяйте назвати все, що їй заманеться. Ви повинні пам'ятати: якщо вибір дитини не обмежений, це може призвести до того, що вона обере поганий варіант. Після цього вам доведеться сказати їй «ні», ставлячи під сумнів цінність її думки.

Не заходьте в суперечність зі своїм чоловіком

Іноді, коли дитина чує слово «ні» від одного з батьків, вона відразу ж іде до іншого, аби отримати бажане. Це може призводити до конфліктів між батьками та привчати дитину до маніпуляцій. Тому, коли дитина просить у вас що-небудь, варто перепитати в чоловіка, чи не зверталася дитина до нього із цим самим проханням.

Іноді батькам складно відмовити дитині в чомусь, адже всі хочуть, щоб їхні діти були щасливі. Тому емоційно буває легше потурати бажанням дитини або перейти на крик, щоб відмовити їй. Однак замисліться про наслідки своєї поведінки, які можуть датися взнаки через роки. Навчіться спілкуватися з дитиною спокійно й ефективно

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

 У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;

•  Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•  Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•  Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

•  Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1, 5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2, 5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.

Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!

Насильство в сім’ї

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

•   погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

•  невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

• погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

•   заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

•   ламання та знищення особистих речей;

•   використання брутальних слів, лайка;

•   принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

•   контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

•   заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

•   звинувачування у всіх проблемах;

•   крити кування думок, почуттів, дій;

•   поводження із ним/нею як із прислугою;

•   ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

•   нехтування дитиною;

•   нехтування обов’язків стосовно дитини;

•   відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

•   недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

•   втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

•   недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

•   використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

•  нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Ø Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Ø    Діти відчувають сум.

Ø Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Ø     Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

         Реагувати надто агресивно;

         Не визнавати авторитетів;

         Бути пасивними чи пригніченими;

         Мати вигляд заляканих;

         Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

•  Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

•  Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. опоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Виховання агресивних дітей

1.       Бути уважними до потреб дитини.

2.       Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3.       Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4.        Покарання не повинні принижувати дитину.

5.       Навчати прийнятним способам вираження гніву.

6.      Давати дитині можливість виявити гнів безпосередньо після фрустраційної події.

7.   Учити брати відповідальність на себе.

Деякі поради щодо спілкування і виховання агресивної дитини

1.  Якщо дитина запальна і войовнича, то до такого підлітка слід бути уважним, роз’яснювати наслідки його поведінки, щоб він учився регулювати свої стосунки з іншими людьми.

2. Уникайте перегляду фільмів і телепередач зі сценами насильства, жорстокості.

3.       У жодному разі не застосовуйте фізичного покарання.

4.       Займіть дитину конкретною роботою, щоб енергія йшла на мирні цілі.

5.      Доброзичливість і теплі стосунки, постійне спілкування та вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – усе це допоможе запобігти агресивності.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б. Гіппенрейтер)

1.         Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.         Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.         Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.         Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.         Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.         Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.

2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4. Не можна використовувати фізичних покарань.

5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.

9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Зовнішнє Незалежне Оцінювання та Державна Підсумкова Атестація – ситуація тривожна, але безпечна

Поради батькам

1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.

2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм. При цьому корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищує працездатност, підсилює стрес, що призводить до підвищення роздратованості.

4. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своїх синів і дочок.

Як подолати дитячу брехню

     Щоб боротися з брехнею, потрібно спершу виявити її причини, а тоді вже діяти. Діти ще не настільки майстерні актори, щоб уміло замаскувати свою брехню. Тому обман можна простежити у поведінці малюка. Існує кілька загальних ознак брехні:

·                     Зміна виразу обличчя, поява неусвідомлених рухів;

·                     Зміна темпу мовлення, зниження тону, заїкання;

·                     «забалакування», спроба змінити темп розмови;

·                     Зволікання з відповіддю.

Завдання батьків полягає в тому, щоб стримати дитину від брехні, викорінити в ній шкідливу звичку. Зазвичай, першою реакцією батьків на брехню дитини є покарання, хоча воно не завжди дає бажаний результат – дитина наступного разу може краще замаскувати свою брехню. Спробуйте побачити ситуацію очима дитини. Покажіть, що готові її вибачити.

Реагувати на брехню потрібно відповідно до вікової категорії дитини. Ваше завдання – дати дитині зрозуміти, що брехати – погано, і що брехня завжди викривається.

Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку

Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

•        Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

•        Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

•        Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

•        Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

•        Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

•        Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

•        Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

•        Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики»

Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1.                Зміна поведінки дорослого й ставлення до дитини

·                     Виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

·                     Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;

·                     Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

·                     Будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

·                     Реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін..);

·                     Повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

·                     Вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2.                Зміна психологічного мікроклімату в родині

·                     Приділяйте дитині достатньо уваги;

·                     Проводьте дозвілля всією родиною;

·                     Не сваріться у присутності дитини.

3.                Організація режиму дня та місця для занять

·                     Установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

·                     Знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

·                     Зменшіть тривалість занять дитини за комп’ютером й перегляд телевізійних передач;

·                     Уникайте значних скупчень людей;

·                     Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.

4.                Спеціальна поведінкова програма

·                     Забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

·                     Частіше хваліть дитину, гіперактивні діти чутливі до заохочень; складіть список обов’язків дитини й помістіть його на стіну;

·                     Виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

·                     Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

·                     Не давайте дитині доручень, що не відповідають її віку та здібностям;

·                     Допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап.

ДОШКА ОГОЛОШЕНЬ ВІД ДІТЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЯК ВИХОВАТИ ДОБРУ ДИТИНУ

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй позбутися озлобленості та агресивності. Справді сильною особистістю є особистість відкрита, доброзичлива, добра.

1.Любіть дитину. Не забувайте, що їй необхідна Ваша ласка: обіймайте, цілуйте, гладьте по голівці. Знаходьте радість у спілкуванні з дитиною.

2. Безпосереднє спілкування з дорослими, приклад дорослих, наслідування їх – суттєвий фактор морального формування особистості.

3.Значну роль відіграє вплив дорослих на адекватне ставлення дитини до недоброго та доброго,на формування правильних моральних оцінок.

4.Критеріями для моральної оцінки є ті моральні норми, правила, які висувають дорослі до власних дітей.

5. Діти виховуються не лише на добрих прикладах, а й на прикладі активного подолання поганого. Стимул пробуджує в дитині бажання здійснювати той вчинок, який від нього чекають дорослі. Тому не можна вважати моральним той вчинок, що здійснюється через боязнь покарання, через власну вигоду.

6. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

7. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.

8. Акцентуйте увагу на розумінні мотивів моральної поведінки, значенні ситуації самостійного морального вибору.

9. Дозволяйте дитині творити: конструювати, ліпити, клеїти, малювати.

10. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії, походи, свята.

11. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню, а не розкішному одягу.

12.Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці.

13. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

14. Дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на власну долю.

15.Пам’ятайте! Дитина, що сповнена зла й агресії, менш щаслива, ніж дитина доброзичлива.

       Як виховати в дитині повагу до тих,               хто її оточує

Одні з найбільших труднощів, з якими зіштовхуються сучасні батьки – це виховання поваги в дітей. Ви не зможете вирішити цю проблему, просто сказавши своїй дитині: «Поважай інших людей, це важливо». Щоб розвинути повагу в дитини, одних слів недостатньо. Коли ми поважаємо когось, це означає, що ми цінуємо його й добрі до нього. Коли ми цінуємо своїх друзів, ми люб'язні з ними. Коли ми цінуємо своїх сусідів, ми не розкидаємо сміття у дворі. Хоча іноді буває важко чітко визначити, що таке повага, потрібно навчити дітей поважати себе й тих, хто їх оточує.
Коли ви чекали народження дитини, імовірно, ви були дуже схвильовані. Ви читали книги та переглядали сайти про догляд за дітьми й годинами обговорювали, яке ім'я їй вибрати, які шпалери поклеїти в дитячій кімнаті. Коли дитина народилася, ви, швидше за все, так були зайняті доглядом за нею, що вам довгий час не спадало на думку прищеплювати їй такі цінності, як повага до свого оточення.
Деякі батьки не надають цьому значення до підліткового віку, коли дитина переживає бунтарський період. На жаль, зазвичай у цьому віці вже пізно вчити дитину поваги. Перш ніж настане складний період у її житті, подбайте про те, щоб вона зрозуміла цінність і важливість поваги до тих, хто оточує.
Демонструйте повагу
Діти найкраще вчаться, наслідуючи інших. З раннього віку ваша дитина переймає вашу поведінку. Якщо ви самі ставитеся з повагою до навколишніх, ваша дитина навчиться чинити так само. І навпаки, якщо ви розмовляєте з іншими людьми зверхньо або ігноруєте їх думку, дитина успадкує таку вашу поведінку.
Хоча ніхто з батьків не ідеальний, подумайте про те, що ваша поведінка говорить про вас. Ви любите сперечатися? Ви буваєте нестримані? Ви розгнівані й любите стояти на своєму? Або, можливо, ви готові прийти на допомогу іншим? Ви прибираєте після себе? Ви не розкидаєте сміття? Є багато способів проявити повагу до інших у повсякденному житті, тому не уникайте роздумів про те, як ви виглядаєте в очах дитини, якими б важкими для вас ці роздуми не були.
Говоріть з дитиною про повагу
Поясніть дитині, що означає поважати інших. Навіть у дошкільному віці дитина може це зрозуміти. Ви можете почати з найпростіших речей, наприклад, з того, що повага означає не брати без дозволу чужих іграшок і ділитися своїми. Згодом можна пояснити дитині, чому потрібно бути ввічливим і добрим у ставленні до інших.
Коли ви розмовляєте з дитиною про повагу, а не просто говорите їй, щоб вона шанобливо ставилася до людей, вона почувається більш комфортно, адже так вона має можливість ставити вам запитання й дізнаватися, що ж насправді означає повага до тих, хто оточує.
Показуйте дитині приклади поваги з життя
Переконайтеся, що ви показуєте дитині достатньо прикладів шанобливого ставлення до людей. Багато хто думає, що знає, як шанобливо ставитися до людей, але насправді це не так. Подумайте, чи знають ваші діти, як виявляти повагу. Якщо ні, обговорюйте з ними приклади з життя. Вам не потрібно нічого вигадувати - просто розкажіть їм про випадки поваги й неповаги, з якими ви зіштовхнулися протягом дня. Так діти швидше навчаться шанобливої поведінки.
Хоча виховувати дитину іноді буває важко, важливо не уникати проблем, а поступово вирішувати їх. Повага до людей - одне з таких складних питань. Усі батьки бажають дитині найкращого, тому переконайтеся, що ви виховуєте в дитині повагу до інших з ранніх років. Це принесе їй велику користь у майбутньому.

Як виростити високоінтелектуальну дитину

Якщо перед вами постає питання, як виростити розумну дитину, усе, що вам потрібно, це любов, час і материнська/батьківська відданість. Багато батьків уважають, що при цьому вони повинні бути ще й неодмінно розумними, але, як не дивно, ця якість не обов'язкова. Вашій дитині необхідна лише ваша увага.

У перші десять років життя малюк отримує найбільшу кількість знань, оскільки його мозок утворює трильйони нейронних зв'язків. Щоразу, коли ваша дитина пізнає щось нове, її мозок формує ще одне з'єднання. Усі вони в результаті допомагають їй більш ефективно вчитись і в інших галузях знань. Наприклад, уроки музики допомагають розвивати математичні навички. Отже, як же батьки можуть допомогти дитині повністю розкрити свій потенціал? Давайте з'ясуємо.

Як виростити високоінтелектуальну дитину

Ось кілька способів, які допомагають розвивати інтелект дитини з раннього віку:

1. Використовуйте правильну техніку ведення розмови

Ставте дитині відкриті запитання, на які не можна відповісти просто «так» або «ні»; це допоможе їй розмірковувати про те, що вона знає та що їй ще належить дізнатися. Установіть з дитиною зворотний зв'язок і дайте їй зрозуміти, що ви високо цінуєте її думку. Крім того, у розмові з дитиною намагайтесь не «сюсюкати», а використовувати звичайні, «дорослі» слова. Це допоможе їй збагатити словниковий запас і покращити розуміння усного мовлення. З першого разу дитина може не зрозуміти значення ваших слів, але після того, як ви скажете фразу кілька разів, вона обов'язково зрозуміє її та запам'ятає.

2. Читайте вашій дитині

Читання допомагає мозку дитини вибудовувати логічні зв'язки й аналізувати навколишній світ, а також дає велику кількість інформації про життя. Загальновідомо, що читання дитині з раннього віку розвиває її розумові здібності, сприяє кращому засвоєнню матеріалу в майбутньому. Експерти вважають, що читання є основою всіх знань. Крім того, ви можете систематично обмінюватись думками про прочитаний матеріал і мати можливість обговорювати певні складні або суперечливі моменти. Такі бесіди неодмінно принесуть користь розумовим здібностям дитини та її вмінню висловлювати свою думку.

3. Хваліть правильно

Надмірна похвала в ситуації, коли дитина робить щось правильно, примушує її бути про себе надто високої думки, у результаті вона стає дратівливою. Замість цього підтримуйте й підбадьорюйте дитину, навіть якщо вона приносить додому не найвищі оцінки. Кажіть, наприклад, «Ти впоралася із завданням майже правильно» або «У тебе майже вийшло». Слова підбадьорення, які при цьому не є дуже позитивними й занадто негативними, дуже корисні в довгостроковій перспективі.

4. Заохочуйте допитливість

Можливо, ви помітили, що коли ваша дитина була ясельного або дошкільного віку, вона хотіла знати абсолютно все про те, що її оточує. Але коли діти досягають шкільного віку, їхня допитливість, як правило, згасає. Намагайтеся заново розпалити її тими способами, які підходять для більш дорослого школяра. Водіть дитину в художні галереї, на концерти, у музеї й бібліотеки, де вона зможе відкрити для себе щось нове й цікаве.

5. Використовуйте будь-яку можливість, щоб навчати свою дитину

Коли ви приходите з роботи, розповідайте дитині про те, чим ви займались. Крім того, ви можете брати її з собою в магазин і вчити її того, як треба порівнювати ціни. Ви навіть можете дати три-чотирирічному малюку завдання вибрати яблука або апельсини. Вимовте назви фруктів і попросіть малюка знайти їх. Є безліч можливостей розповісти дитині про навколишній світ у повсякденному житті, постарайтесь не змарнувати їх!

Що варто робити й чого треба уникати батькам при вихованні розумної дитини

Усупереч поширеному переконанню, виховання розумних дітей не вимагає надмірної опіки над ними. Ось кілька фактів, які ви повинні знати, виховуючи вашого маленького генія.

1. Що варто робити:

• Давайте дитині можливість думати. Коли їй треба виконати завдання, нехай вона продумає рішення самостійно. Якщо ви відповідаєте на всі запитання й виконуєте всі завдання замість неї, дитина нічого не навчиться.
• Не відповідайте на її запитання відразу. Ця порада може здатися жорстокою, але це не так. Коли ваша дитина ставить вам запитання, попросіть її пошукати відповідь самостійно. З раннього віку вчіть свого маленького мислителя користуватися джерелами знань, такими як енциклопедії, інформаційно-пошукові системи й бібліотеки. Іноді, щоби бути розумним, не треба знати відповідь, треба знати, як і де її знайти.
• Підтримуйте спільні заняття дитини з однолітками. Робота в конкурентному середовищі, наприклад, участь у проектах ораторського мистецтва, малювання або математики допомагає дітям навчитися співпрацювати з іншими дітьми. Спільні заняття також сприяють розвитку в дитини адекватної самооцінки.
• Проявляйте творчий підхід. Коли ви щось показуєте дитині, робіть це творчо й весело! Робіть самі та вчіть малюка робити щось своїми руками. Найчастіше тривимірна модель несе більше змісту, ніж малюнок на папері.
• Підтримуйте зв'язок з дитиною. Під час вечері цікавтесь, як пройшов її день. Важливо, щоб дитина розповідала вам про свої почуття та про те, чим вона займається в дитячому садку або школі. Нехай вона не з чуток знає про те, що ви завжди готові прийти їй на допомогу; намагайтесь підтримувати з нею тісний зв'язок.
• З раннього віку розповідайте малюку про свої очікування від нього. Сядьте разом з ним і встановіть деякі цілі, а для допомоги в цьому процесі поставте йому запитання «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?». Обговорюйте його плани в навчанні та свої очікування. Не тисніть на нього – більше слухайте.
• Радійте успіхам дитини. Ви можете просувати дитину в одному напрямку, а вона буде домагатись успіхів у чомусь зовсім іншому; у будь-якому випадку, радійте її успіхам. Нехай вона знає, що ви пишаєтесь нею незалежно від того, у чому вона досягла успіху.
• Намагайтесь мислити нестандартно. Учіть дитину розглядати завдання під різними кутами. Це допоможе їй проявляти творчий, інноваційний та прогресивний підхід, необхідний для досягнення успіху в сучасному суспільстві.
• Проблеми приносять позитивний досвід. Навчайте свою дитину вирішувати проблеми, які виникають на її шляху. Попросіть малюка скласти список його проблем, завдань і використовуйте його як основу для майбутніх творчих звершень.                                                                                                                                                                                                  З сайту http://childdevelop.com.ua/articles/develop/2483/
  

Важливі якості для успішного навчання

Що допомагає дитині добре вчитися? Часто вважається, що це високий IQ, приголомшлива школа, добре сплановані уроки, кваліфіковані вчителі, творчо складена навчальна програма, високі очікування тощо.
Хоча всі ці фактори дійсно допомагають, реальний секрет успішного навчання криється в самих дітях. Діти з настроєм на хороше навчання будуть успішними навіть у посередній школі, у той час як ті, хто приходить з мисленням, що ускладнює навчання, не зможуть отримати користь, навіть маючи найкращі освітні можливості.

Численні дослідження, проведені в різних країнах світу, демонструють, що результати оцінювання якості навчання підвищуються на 10 % тоді, коли діти заохочуються до розвитку позитивного ставлення до себе й навчання. З огляду на висновки цих досліджень, у школах по всьому світу починають пропонувати та впроваджувати програми, які допомагають учням розвивати ключові якості свого характеру.
Але часто батьки не знають про цей феномен і не розуміють, що є речі, які можуть набагато більше вплинути на хорошу освіту дітей, ніж просте забезпечення місця в найкращій школі району або навіть міста. Школа й учителі можуть перетворити дітей на вундеркіндів, якщо їхні батьки закладуть удома основи, які будуть стимулювати учнів справлятися із труднощами у класі.
Є багато доказів того, що риси характеру, такі як наполегливість, оптимізм і мужність, а також гнучкість мислення, активно сприяють покращенню академічної успішності. Є шість ключових якостей, які батьки можуть виховати в дітей, щоб допомогти їм устигати в школі найкращим чином.
1. Життєлюбність
Визначення «здатність любити й цінувати життя» може звучати непереконливо в жорсткому світі екзаменаційних оцінок, але любов і безпеку живлять безліч якостей, яких потребують успішні учні. Ця якість передбачає здатність бути відкритим і сприйнятливим, готовність до взаємозалежності та взаємодії.
У той же час розвиток вдячного ставлення до життя означає можливість радіти навчанню, спілкуванню із природою, цікавій історії, досягненням і товариству своїх однокласників. Усе це, у свою чергу, живить упевненість, азарт і допитливість у процесі навчання.
2. Гнучкість мислення
Протягом багатьох років гнучкість мислення вважалася суттєвою запорукою успішного навчання. Ця риса допомагає дітям мислити більш вільно й реалістично, бути більш креативними й уникати депресій і тривог.
Діти, які мають гнучкість мислення, роблять спробу за спробою. Вони розуміють, що навчання передбачає безліч невдач, і можуть їх подолати. Діти із гнучким мисленням розмовляють із собою зовсім не так, як діти, позбавлені цієї якості, – вони не перетворюють помилки на катастрофи («Я не здав математику – це катастрофа. Я ніколи не впораюся з математикою»). Замість цього вони дивляться на проблему ширше й позитивніше («Це був жахливий тест, я його провалив, а все тому, що я недостатньо працював. Наступного разу буду більше перевіряти себе й упораюся краще»).
3. Самодисципліна
Є багато досліджень, які доводять, що здатність дітей контролювати свої імпульси призводить до покращення здоров'я, добробуту та внутрішньої гармонії в подальшому житті. У школі самодисципліна займає центральне місце.
Успішні учні повинні слухати, вбирати нову інформацію й думати, міркувати. Вони повинні продовжувати йти важким шляхом, братися за важкі завдання, добре керувати часом (знати основи тайм-менеджменту), зберігати зосередженість та увагу. Діти, які, відповідаючи на уроці, викрикують перше, що спало їм на думку, ніколи не будуть успішними в навчанні. Звісно, безрадісна дитина, яка надмірно контролює себе, також ніколи не стане успішною. Уся справа в розумній мірі. Усім дітям необхідно розвивати дієвий «внутрішній центр контролю».
4. Чесність
Чесність має велике значення для успішного навчання, оскільки її протилежності – обман і самообман перешкоджають прогресу. Успішні учні не кажуть: «Я блискуче оволодів природничими науками», вони аналізують свої знання: «У мене порядок з фотосинтезом, але не впевнений, що вже засвоїв структуру атома, треба ще попрацювати». І з цим не можна зволікати, чесність потрібно відновити якомога швидше.
Школяр, який з інтересом питає, що означає слово в оповіданні, а не робить вигляд, що добре знає його, уже знаходиться на шляху до успіху в навчанні. Чесність дозволяє дітям будувати добрі стосунки з учителями та наставниками. Вона породжує впевненість, привертає добру волю й дає дітям безпомилковий компас у навчанні.
5. Сміливість
Вивчення будь-чого: фортепіано, фізики, тенісу – це зустріч з невідомим і з новими викликами. Успішні учні так само бояться цього, як і інші, але можуть подолати свій страх і зосередитись. Вони не впадають у відчай, тобто, зазнавши невдачі, знову повторюють спробу. Вони вміло йдуть по шкільному житті.
Діти потребують моральної сміливості, щоб відмовитись від чинників, які відволікають, і бути готовими уславитися «ботаніками», якщо вони хочуть учитися. Сміливість і мужність також допомагають їм стояти на своєму під час виникнення на їхньому шляху спокус підліткового віку.
6. Доброта
Успішні учні добрі до себе. Вони розуміють, що навчання іноді буває дуже складним і не завжди в ньому все ясно та зрозуміло, але дотримуються «правильних» думок, щоб заохотити себе йти далі.
Гарний настрій також привертає до учнів інших людей і підкріплює навчання через їхню допомогу й підтримку, а також дозволяє їм продуктивно працювати в команді та групі. Доброзичливість також живить слухання й емпатію, які, у свою чергу, сприяють глибшому, складнішому навчанню.
Усі ці якості характеру й особистості в цілому чудово підходять як для навчання, так і для життя. Дослідження показують, що вони допомагають людям набути більше впевненості, у тому числі і при зустрічі із труднощами, заробляти більше грошей, мати роботу, яка приносить задоволення, будувати більш міцні стосунки та тримати депресію й занепокоєння на віддаленій відстані від себе.
Але, на жаль, цифри також показують, що все більша кількість дітей росте з меншою здатністю контролювати свій настрій, направляти свої дії або демонструвати співпереживання й самовладання, у той час як велика кількість проблем психічного здоров'я, зокрема розлад харчової поведінки й самоушкодження, не зменшується, а лише зростає.
Наші діти мають гостру потребу в нас, щоб ми допомогли їм розвинути більш сильні, більш гнучкі внутрішні стрижні. Усі ті якості, які сприяють формуванню сильного внутрішнього ядра, можуть активно заохочуватись батьками (разом батьки та школи працюють більш ефективно). Так само як м'язи стають сильніше завдяки регулярним фізичним вправам, так і риси характеру посилюються від вдумливого заохочення й підкріплення.
                                                               З сайту http://childdevelop.com.ua/articles/edu/2644/

Чому учні не хочуть робити домашнє завдання

 і як цьому зарадити

Причини, з яких учні відмовляються робити домашні завдання, поради з мотивації. Згадайте себе у шкільному віці: чи завжди вам хотілося та подобалося виконувати домашні завдання? Варто зізнатися, що дуже часто навіть ті діти, які вчаться на відмінно, сприймають домашнє завдання як обтяжливу необхідність. І дехто взагалі категорично відмовляється їх робити.

Проте це не означає, що ви як вчитель не можете нічого зробити. Впоратися з ситуацією цілком можливо, особливо якщо підключити батьків. І для початку треба розібратися, чому саме учень вперто відмовляться сідати за уроки.

Він боїться невдачі

Деякі діти просто панічно бояться невдачі у будь-якій справі. А школа взагалі викликає священний трепет. Таких учнів дуже легко виявити. Як правило, вони сідають якомога далі від вчителя, ніби намагаючись сховатися за спинами однокласників, поводять себе аж занадто тихо і ніколи не відповідають на уроці просто за власним бажанням. Батьки таких учнів можуть розказати вам, що діти ніби і сидять над підручниками, але результату немає і завдання не виконане.

Що робити? У такому випадку варто поговорити з учнем та пояснити, що нічого страшного у завданнях немає і жахливих наслідків від помилок ні в якому разі не буде.

Він не розуміє предмету

Яким би чудовим вчителем ви не були, все одно знайдуться учні, які ніяк не зможуть зрозуміти, що ви намагаєтесь до них донести. Можливо, під час вивчення нової теми школяр на щось відволікся і пропустив важливі для розуміння та виконання домашнього завдання моменти. Звісно, що він буде всіляко ухилятися від необхідності сідати за уроки. А може, перед вами талановитий гуманітарій, якому просто нудно вирішувати задачі з фізики?

Що робити? Найгірше, що можна зробити у цьому випадку, це насварити дитину. Правильніше буде звернути на цього учня більше уваги під час уроку, дати окремі завдання та, можливо, спростити пояснення. Також можна підійти до пояснення звичайних тем нестандартно і повністю змінити уяву про предмет. Наприклад, дітям може бути легше осягнути математику через музику. 

Йому не вистачає уваги

Інколи учні відмовляються виконувати домашні завдання лише з однією метою – привернути до себе увагу, викликавши хвилювання вчителя і батьків. Таким чином діти домагаються хоча б якогось вияву почуттів з боку дорослих.

Що робити? Вчителю у такому випадку варто приділити учневі трохи більше уваги, хвалити його за успіхи та не надто сильно сварити за невдачі. Те саме порекомендуйте зробити і батькам, до того ж їм варто частіше нагадувати дитині про свою любов та цікавитися її шкільними справами. І от тоді подібні демонстрації, ймовірніше за все, припиняться.

Він не встигає

Деякі завдання справді дуже складні та об’ємні. Коли учень постійно не встигає виконати все, це не додає йому мотивації. Дійсно, навіщо починати, якщо все одно не вдасться зробити?

Що робити? Тут варто передивитися свій стиль викладання та при можливості зменшити розмір домашнього завдання. Не забувайте, вчителів та навчальних дисциплін багато, роботи у дітей багато, то ж перевантажувати їх не варто.

Йому нецікаво

Не всі учні можуть ефективно виконувати однотипні завдання. Ні, спочатку вони будуть старатися, але потім бажання працювати зникне. Погодьтеся, коли в нас немає цікавості, то і працювати не дуже хочеться.

Що робити? Вихід тут один – користуватися сучасними цікавими методами та прийомами, давати незвичні завдання, що потребують, наприклад, дослідницької діяльності. 

Він не вміє працювати самостійно

А от для цього потрібна самодисципліна. Втім, її формуванню можуть зашкодити батьки, які надто опікувалися дитиною та спочатку не давали можливості робити щось без їхньої допомоги.

Що робити? Розкажіть учню, що насправді все не так складно. Навчіть його складати план майбутньої роботи, розбиратися у сенсі та меті кожного завдання, шукати найбільш раціональний спосіб його виконання та діяти у відповідності з планом. Може головною причиною такої поведінки є прокрастинація, з якою можна и треба боротися. 

Йому дійсно ліньки

Дійсно, є такі діти, які не навчаються лише через те, що їм лінь. Але тут важливо запитати в батьків, чи справді дитина не хоче нічого робити. Чим вона займається замість уроків? Можливо, із задоволенням читає книжки, малює, відвідує тематичні курси чи гуртки, тощо. Тобто дитина робить те, що їй справді хочеться, а менш цікаві справи відкладає.

У гіршому випадку дитина може страждати на інтернет-залежність. Загалом, у мережі їх може чекати багато небезпек. Тоді треба рятувати її, залучивши батьків. Головне, не відкладати вирішення питання.

Що робити? Тоді варто запропонувати батькам допомогти дітям та перетворити домашні завдання на захопливу гру. І пояснити, що як би там не було, а виконувати те, що задав вчитель, це – обов’язок.

Якщо учень регулярно не виконує домашні завдання, то покарання – найгірше, що ви можете зробити в цій ситуації. Не треба влаштовувати скандалів, краще поговоріть з батьками дитини та спробуйте спільними зусиллями налагодити процес.

Правила виховання

.

                                                                                              Добре виховання потребує від батьків 
                                                                                              уміння безпомилково читати в очах, 
                                                                                             на вустах і чолі дитини кожну зміну 
                                                                                             в її душевному стані.
                                                                                                                           Йоганн-Генріх Песталоці

Шановні батьки!

        Пропоную Вам ці корисні поради, наповнені досвідом психологів різних країн. Сучасний світ швидко змінюється, змінюються й діти, але основні правила, які будують позитивні відношення між батьками та дитиною, залишаються. Беручи до уваги те, що ці правила підтверджені роками аналітичних та практичних досліджень відомих психологів, можна назвати їх «Золотими правилами виховання». 

      Отже: Вчіться приймати свою дитину такою, якою вона є, без заниження її гідності чи завищення недоліків. Якщо батьки не вміють об’єктивно оцінити сильні та слабкі риси дитини, було б дивно сподіватись, що вона сама легко навчиться ставитись до себе неупереджено. А між тим, схильність до об’єктивного самоаналізу – це той фундамент, на якому будується сильна та впевнена в собі особистість.
      Прийняття не означає, що з негативними рисами характеру чи поведінки не треба боротись. Навпаки, неупереджене ставлення допомагає швидше помітити, яким моментам виховання слід приділити більше уваги. Але незважаючи на всі можливі недоліки дитини, вона повинна розуміти, що Ви любите саме її, а не її вміння чи вчинки.
      Якщо Ви бачите, що дитині потрібна допомога – допоможіть, але тільки у випадку, коли вона готова прийняти Вашу допомогу чи просить про неї. Не відбирайте у дитині можливість вчитись на власних помилках. Звісно, якщо вони призводять (чи можуть призвести) до чогось небезпечного, втрутитись необхідно. Але в інших випадках нав’язування своєї допомоги робить дитину невпевненою у своїх силах та викликає бажання «вчинити навпаки». Будь ласка, зрозумійте: Ваша любов до дитини повинна підтримувати, а не пригнічувати її самостійність.
         Зверніть увагу на емоційне наповнення тих слів, з якими Ви частіше звертаєтесь до дитини. Воно позитивне, нейтральне чи негативне? Як дорослі, так і діти підсвідомо більше звертають увагу не стільки на те, що їм кажуть, як на те, яким тоном це кажуть. Позитивно побудоване прохання скоріш знайде відгук у вчинках дитини.
   

 І намагайтесь не кричати. Справа в тому, що крик завжди сприймається як ознака невпевненості, низького самоконтролю. Людина, яка часто не стримує свої емоції, особливо негативні, не може бути авторитетом в очах інших (і в першу чергу – в очах власних дітей). Хоча крик батьків начебто ставить крапку у суперечці з дитиною, насправді це лише зовнішня «перемога».
     Позитивне відношення до себе – основа психологічного розвитку та виживання кожної людини. Неможливо здобути задоволення від оцінки своїх досягнень іншими, якщо не відчуваєш за них власної гордості. Але для дитини самооцінка та оцінка оточуючих часто зливаються в одне ціле, тому не дивно, що вона прагне й бореться за позитивне відношення до себе. Оцінюючи себе через думку інших, вона вчиться самоаналізу. Тому будьте уважні, шановні батьки, коли висловлюєте дитині своє відношення. Намагайтесь не допускати того, щоб дитина почала асоціювати себе зі своїми недоліками чи поганою поведінкою. Наприклад, не кажіть, що дитина погана чи неввічлива, підкреслюйте, що «це був поганий чи неввічливий вчинок».

   Дуже важливим у створенні гарних відносин з дитиною є довіра. Вона закладається змалку і є запорукою довгих та міцних відносин. Але навіть незначна доля брехні чи непорозуміння може знищити цей зв’язок. Тому ніколи не обманюйте дитину, навіть заради її спокою. Якщо Ви не бажаєте відповідати на будь-яке питання, краще дипломатично і в м’якій формі поясніть це дитині. Брехня близької людини залишає глибокий слід, і немає гарантії, що дитина правильно сприйме Ваші мотиви, навіть коли подорослішає. Вчиться поважати дитину: вона ж не річ і не іграшка. Крім того, якщо Ви періодично говорите дитині неправду, не дивуйтесь, коли вона почне брехати у відповідь.
    Правила та заборони повинні існувати у житті дитини. Але ці правила мають бути об’єктивними, з урахуванням вікових та особистісних можливостей дитини.
       Крім того, їх повинна виконувати вся родина. Діти більше вчаться не тому, що ім кажуть, а тому, що вони бачать. Якщо, наприклад, серед батьків чи інших родичів часто виникають сварки та ще з використанням нецензурної лексики, то немає ніякого сенсу вимагати від дітей, щоб вони завжди вели себе ввічливо та виховано спілкувались. Дитина зрозуміє це або як нещирість з боку дорослих, або як те, що заборони існують лише для дітей. Тому привчайтесь бути прикладом для своїх дітей – інакше вони самостійно знайдуть собі кумира.
Правильно підібраний стиль пояснення правил та заборон не викличе сильного відторгнення з боку дитини. Завжди аргументуйте свої вимоги на такому рівні, щоб дитина могла їх зрозуміти. Тон повинен бути доброзичливим та роз’яснювальним, а не жорстким.
     Якщо вже виникла потреба у покаранні, то його сила має відповідати мірі провини. Не виміщуйте власну образу чи гнів на дитині. Також не треба карати «під гарячу руку» або через великий інтервал часу. У першому випадку Ви можете не розібратись у ситуації та віднестись упереджено. У другому – покарання втратить в очах дитини зв’язок з вчинком.
      І ще одна важлива річ: карайте тільки за вчинки, а не за думки чи емоції, які відчуває дитина, навіть якщо вони Вам неприємні чи спрямовані проти Вас. Емоції та думки народжуються з якоїсь причини, вони наслідки проблеми, а не її основа.
       Якщо дитина чує від Вас лише критику та зауваження, скоро вона просто почне ігнорувати Ваші слова. Неможливо нікого навчите, тільки караючи. Логічно, що якщо погані вчинки викликають вираження незадоволення, все позитивне, що зробить дитина, також повинне бути відмічено батьками. 

48 ФРАЗ, ЯКІ ПОТРІБНО ГОВОРИТИ ДІТЯМ

.

Вони вселять у них віру та певність у вашій любові.

Іноді здається, що підтримати дитину можна тільки словами «молодець, добре!» Насправді таких слів куди більше. Саме вони допомагають дитині відчути, що ви її любите, розумієте і приймаєте. Дитячий та сімейний психолог Катерина Кес уклала список фраз, які сприяють утвердженню дитини.

Покажіть дитині, що вірите в неї:

«Я тобі довіряю».

«Я в тебе вірю».

«Я поважаю твоє рішення».

«Це непросто, але ти зможеш».

«Ти робиш правильно».

«Ти все правильно розумієш».

«Як тобі це вдалося?»

«Навчи мене. Як це в тебе виходить?».

«Ти робиш це краще, ніж я».

«У тебе виходить це краще, ніж у мене».

Зверніть увагу на зусилля і старання дитини:

«Я бачу, ти доклав чимало зусиль».

«Я бачу, як ти старався».

«Виходить дуже добре!»

«Можу уявити, скільки часу на це пішло!»

«Уявляю, як довго ти намагався, щоб це вийшло!»

«Твої старання дають гарний результат!»

«Ти добряче потрудився над цим – і результат чудовий!»

Подякуйте за час, проведений разом:

«Я дуже ціную час, який ми з тобою проводимо разом».

«Я з нетерпінням чекаю, коли ми зможемо знову пограти завтра».

«З тобою дуже цікаво».

«Мені дуже сподобалося, як ми пограли».

«Я рада, що ти вдома».

«З тобою дуже цікаво і приємно грати».

Допоможіть дитині самій оцінити свій результат:

«Що ти думаєш про це?»

«Уявляю, як тобі самому приємно!»

«Що тобі самому тут найбільше подобається?»

«А як ти сам думаєш?»

«А що ти сам про це думаєш?»

«А як тобі здається?»

«А тобі самому як би хотілося?»

Дякуйте дитині за допомогу та внесок:

«Щиро дякую тобі за те, що ти ... (за конкретну справу)».

«Спасибі за те, що ти зробив».

«Спасибі за твоє розуміння».

«Щиро дякую за твою допомогу».

«Ти мені дуже допомагаєш, дякую!»

«Завдяки тобі я закінчила цю роботу швидше».

«Завдяки тобі у нас тепер так чисто».

Скажіть про те, що бачите:

«Ого! Кімната чиста!»

«Дивись-но! Постіль застелена!»

«Які яскраві фарби ти береш!»

«Я бачу, ти дуже постарався!»

«Бачу, що ти сам прибрав зі столу!»

Змалюйте свої відчуття:

«Я дуже люблю вчитися і гратися з тобою».

«Радію, коли ти вдома».

«Я відчуваю, що ми з тобою як одна команда».

«Мені дуже приємно, коли ти так говориш».

«Я така щаслива, що ти у нас є».

«Мені дуже приємно, коли ти мені допомагаєш».

Шкільні конфлікти: позиція батьків

Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?

Коріння шкільних конфліктів - в сім'ї

Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?

Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.

Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.

Втручання батьків

Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з'ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам'ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається.

Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.

Як правильно допомагати

Розмовляючи зі своєю дитиною, пам'ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття - це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з'явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.

Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.

Важливо пам'ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов'язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.

                                                                                                             Анна Смірнова, психолог

Чому діти говорять грубощі?

Часто почувши лайливе слово чи грубощі від дитини, дорослі починають злитися. При цьому повторяють заїжджені фрази: «А ну повтори, що ти сказав?», «Щоб я більше не чула від тебе цих слів…»… Але, жоден дорослий навіть не спробував задуматись,  що спонукає дитину на грубість, з якою метою діти говорять грубощі, і як зробити, щоб цього не повторилось.

Чому ж діти говорять грубощі?

Привернути увагу. Уявіть собі, що до вас завітали гості, всі мирно спілкуються на загальні теми і раптом ваш син видає: «Ідіть ви в сра..у». На раз – два вся увага приділена вашому «золотому» хлопчику, яким ви щойно  хвалились і розповідали про його успіхи в навчанні. Батьки в такі моменти починають виховувати дитину: «Хіба так можна?», «Так не можна розмовляти…», «Не сором нас…» та інше. І так в один момент вся увага дорослих звернута до дитини. Психологи твердять, що негативна уваги, це теж увага. Тому що бути проігнорованим дорослими, це набагато гірше ніж бути покараним.

Потрібно відмітити і те, що в 90% хороша поведінка дитини ігнорується. Тобто, старання дитини і хорошу поведінку ми беремо за норму, тоді як негативні вчинки привертають увагу і вимагають негайного вирішення проблеми.

Часто буває так, що дитина, намалювавши картинку, зліпивши слоника чи зробивши з конструктора пірамідку, звертається до батьків за похвалою: «Мам, глянь що я зробив…», мама в цей час зайнята собою чи домашніми справами, лише щоб дитина відстала від неї, не звернувши увагу на старання свого чада твердить: «Бачу, бачу…». Батько в таких випадках переважно зразу каже: «Відстань від мене…», «Не бачиш, я зайнятий…»… Ось і напрошується висновок, що батькам потрібно більше часу проводити з дітьми.

       Роль батьків у вихованні дітей 

Хамське ставлення як норма. В наш час є безліч літератури, психологічних тверджень та думок, щодо лояльного виховання дітей. Сучасні батьки спокійно відносяться до того, як дитина може виставити ноги на стіл, хамити старшим… Але любити і сприймати дитину такою як вона є (по твердженням психологів), не означає дозволяти їй обзивати старших і «вилазити їм на голову»… Батькам краще відразу присікти таку поведінку.

Важливим буде не лише навчати дитину основним правилам поведінки, а і батькам дотримуватись їх. Якщо ж батько може піднести голос на маму, то чому дитина не може зробити те саме по відношенню до бабусі, дідуся чи молодшого брата. Це для нього буде нормою. Тобто, діти говорять грубощі якщо оточені грубощами або у відповідь на них.

Внутрішні образи. Інколи батькам здається, що дитина навмисне хоче їх образити. Запам’ятайте, дорослий – веде, дитина  – слідує. І кожного разу почувши від свого чада негативні слова чи хамське ставлення, батькам потрібно роз’яснити дитині свої почуття так, щоб не посваритись з нею. Наприклад, дитя під час розмови з мамою висловилось: «Мамо, ти що дурненька?…». Тут можуть бути дві реакції: перша – мати починає кричати і сварити дитину за так звану образу, друга – мати з’ясовує чому дитина таке сказала, де почула такі слова (як виявилось дитина взнала таке в садку від подруги, яка каже це всім), і в кінці мама доповняє, що в їхній сім’ї таких слів не кажуть, це образливо і неприємно.

Прив’язаність. Часто батьки кажуть жаліються на те, що дитина – підліток огризається, хамить, йде усьому на перекір…, а до цього часу дитина була чемною і вихованою… Чому це сталось? Що робити? І щоб провчити дитину, показати хто головний і кого потрібно слухатись, ті ж батьки починають перечитувати соціальні сторінки, лякати відключеним інтернетом та тим, що заберуть ними же подарований смартфон… В такі моменти все що може зробити підліток , це сказати «Відстань», «Задовбали», «Дістали»…

Батьки не відчувають, чи швидше не розуміють того, що їхня дитина уже виросла, прагне бути самостійною, мати своє життя, таємниці і перш за все прагне щоб її довіряли. Своїм контролем вони спонукають підлітка, якому і так важко висловлюватись, йти на перекір дорослим, лаятись, ображати і хамити.

 

Час і місце для лайки. Всі люди в незалежності від віку, статті, національності, професії час від часу використовують в мові лайливе слівце. Це можуть бути як слова паразитами, чи просто вириватися з мови в певних життєвих ситуаціях. Для дітей перш за все це можливість відчути себе більш дорослим, крутим, класним… Діти лаяться і батькам це аж ніяк не викоренити з їхнього життя. Що в такому випадку слід робити? Потрібно пояснити підлітку, для кожного слова є свій час і місце, і це аж ніяк не допустимо вдома, в сім’ї, на навчанні тощо. Звичайно краще щоб діти, а загалом і дорослі слідкували за своєю мовою і нецензурно не виражались.

Відповідальність за дітей лежить на батьках, і саме батькам варто переглянути своє відношення до один одного та до дитини . А тоді уже вимагати від свого чада хороших манер, виховання та певної поведінки . 

ТОП-30 порад батькам школярів молодших класів
.

1. Любіть дитину, частіше обіймайте її.
2. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Знаходьте радість у спілкуванні. Цікавтеся справами та проблемами дитини.
3. Розвивайте дитину: заохочуйте до малювання, розфарбовування, вирізання, наклеювання, ліплення. Обов’язково привчайте дитину до звички читати книжки щодня.
4. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.
5. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
6. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хв.
7. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.
8. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами й обов’язками.
9. Пам’ятайте, що кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.
10. Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.
11. Не підганяйте дитину, розрахувати час – це ваш обов’язок, якщо ж ви з цим не впорались – провини дитини в цьому немає.
12. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона витрачає сили.
13. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів.
14. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримала?». Зустрічайте дитину спокійно, не ставте тисячу запитань, дайте їй розслабитися.
15. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді все сама розкаже.
16. Зауваження вчителя вислуховуйте не в присутності дитини. Вислухавши, не влаштовуйте сварки. Говоріть із дитиною спокійно.
17. Після школи дитина повинна 2-3 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години.
18. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 30-40 хв. треба відпочивати 5-15 хв. залежно від віку дитини. Першокласникам потрібно кожні 15-20 хв. робити перерви на 10-15 хв.
19. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, дайте їй попрацювати самостійно. А коли буде потрібна ваша допомога, то без крику, зі словами «не хвилюйся», «ти все вмієш», «поміркуймо разом», «згадай, як пояснював учитель», допоможіть дитині.
20. При спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре вчитися, то…»
21. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
22. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною.
23. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини.
24. Знайте, що діти люблять казки, цікаві історії, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Приділіть дитині 10-15 хв. перед сном.
25. Підтримуйте дитину. Ваша щира зацікавленість у її шкільних справах і турботах, серйозне ставлення до її досягнень і можливих труднощів допоможуть дитині розвиватися.
26. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрічається в школі. Поясніть їх необхідність.
27. Дитина ходить до школи, щоб вчитися, але їй може щось не вдаватися, це природно. Дитина має право на помилку.
28. Складіть разом із дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
29. Підтримуйте дитину в її бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна її похвалити. І не просто хваліть, а розкажіть, що саме вона зробила добре.
30. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Школа – це важливо, але це не привід позбавляти дитину різноманіття, радості, гри…

    5 простих способів відучити дитину вас перебивати
.

Батькам знайомі відчуття, коли вони зайняті чи з кимось розмовляють, а дитина прибігає і починає говорити чи навіть кричати про те, що хоче сказати.
Жодні вмовляння почекати не спрацьовують.
Здається, малюку абсолютно байдуже до того, чи є час у батьків. Прийшло щось на думку, захотілося чогось – це треба одразу озвучити.
Одна з причин такої поведінки – дитина не усвідомлює, що батьки вони можуть бути зайняті, а ще вона не знає іншої моделі поводження.
5 способів, як навчити малюка терпінню і ввічливому звертанню, радить для The Huffington Post експертка з батьківства Аріадна Брілль.
1
Уважно слухайте дитину і поважайте її думку
Дитина повинна бачити ввічливу модель спілкування змалку.
Тому говоріть з іншими так, як би ви хотіли, щоб дитина говорила до вас.
Поясніть малюку, що час на ігри майже завершився замість того, щоб наполягати, що він повинен припинити бавитись.
Заохочуйте дітей ділитися своїми думками, історіями та ідеями й завершувати їх.
Під час їхньої розповіді не перебивайте і не виправляйте, дослухайте.
2
Спробуйте особливий код або сигнал
Коли син починав мене перебивати, я делікатно брала його за руку. Це був сигнал "Я тебе бачу, але ще не готова слухати".
За часом ми змогли "розтягнути" час очікування до хвилини.
Тепер, коли дитина у початковій школі, ми маємо два особливі сигнали.
Один спецсигнал означає, що я чи дитина буде готова слухати за хвилину-дві, інший – що потрібно більше часу.
Винятки – термінові ситуації.
Ви можете обрати з дитиною спецсигнали на свій смак: потиск руки чи тертя носа, абощо.
3
Перебивайте дитину дбайливо, щоб вона навчилась робити те саме
Іноді вам необхідно перебити те, що говорить ваш малюк.
Дорослому ми можемо сказати: "Вибач", "Перепрошую", "тощо.
З дитиною варто говорити обережно, з повагою, щоб вона навчилась робити так само:
"Вибач, я бачу, що ти граєшся, але нам уже час виходити"
"Виглядає так, що тобі дуже весело. Мені потрібно тебе потурбувати і прибрати, щоб ми могли йти спатки".
"Донечко, мені потрібно поділитись з тобою чимось. Зараз гарний час для цього?".
4
З повагою до дитини попросіть її почекати
Варто давати дитині можливість вивчити, що очікування – це також важливо.
Але це треба робити тоді, коли дитина дійсно може успішно почекати.
Поясніть малюку, що ви будете зайняті, що приділите їм увагу, як тільки завершите справу.
Будьте конкретними, наскільки це можливо:
"Я поговорю по телефону кілька хвилин, а потім ми можемо почитати книжку"
"Мені треба дещо сказати твоєму таткові і потім я прийду до тебе. Ось пазлики, можеш поскладати їх, поки ми говоримо".
"Мені потрібно 10 хвилин тиші, що ти хотів би робити в цей час? Можеш придумати сам чи тобі допомогти?"
5
Терпіння + налаштування очікувань
Щоб навчити дитину не перебивати або робити це ввічливо, потрібна практика.
Мій гучний малюк, який кричав, виріс у щасливу 8-річну дитину, яка поважає інших.
З трьох років ми вчили його торкатися моєї руки і дуже ввічливо казати: "Вибач, мамо" замість говорити все, що у нього на думці.
Інколи я давала йому зрозуміти, що ще не готова слухати: "Мені потрібно ще декілька хвилин, будь ласка", "Я послухаю тебе за хвилинку", "Я бачу, що потрібна тобі, зараз не дуже вдалий час", "Поговоримо, коли я договорю по телефону, гаразд?", "Хочеш потримати мою руку? Я буду поруч".

Важливо пам'ятати, що дитина росте і помиляється і захоплюється.
Вони перебивають вас не тому, що нахаби чи тому, що їм плювати на вас і ваші потреби.
Не кажіть дитині: "Тссс…" чи "Тихо будь", це не допоможе.

Часто батьки чудово розуміють, наскільки важливим є читання вголос маленьким дітям. Більшість матусь і татусів знають, що це допомагає немовлятам, малюкам та дошкільнятам розвивати вміння говорити, розпізнавати літери й слова і, звісно ж, читати самостійно, готуватися до дитячого садка, школи тощо. Проте далеко не всі усвідомлюють, що насправді читати вголос дітям корисно та потрібно навіть тоді, коли вони вже навчилися робити це самостійно. Адже, як показують дослідження, читання вголос дітям старшим (і значно старшим), аніж 5 років покращує їхнє вміння читати та слухати, а також сприяє успіхам у навчанні. Крім того, це справді весело.

10 ПРИЧИН, ЧОМУ БАТЬКИ ПОВИННІ ЧИТАТИ ДОРОСЛИМ ДІТЯМ
.

…далеко не всі усвідомлюють, що насправді читати вголос дітям корисно та потрібно навіть тоді, коли вони вже навчилися робити це самостійно.

Так, згідно зі звітом «Дитяче та сімейне читання 2016» — національного американського опитування дітей віком 6-17 років та їхніх батьків про ставлення щодо книг та читання, яке проводить найбільше у світі видавництво «Scholastic» — 59% батьків читають уголос дітям від 0 до 5 років, лише 38% читають своїм 5-8-річним дітям, а дітям віком від 9 до 11 років продовжують читати незначні 17%. Водночас більшість дітей віком від 6 до 11 років (і більшість батьків) повідомляють, що насолоджуються читанням вголос. Усі люблять гарні історії, байдуже, у якому вони форматі — паперової книжки, електронної книги, аудіокниги чи подкасту.

Та якщо сама лише любов до слухання історій вас не переконує продовжити читати своїм уже майже дорослим дітям, пропонуємо 10 додаткових причин, які сформулювала журналістка й письменниця Рейган МакМагон, а опублікувало видання Common Sense Media.

Читання вголос формує словниковий запас. Під час сторітаймів діти дізнаються (і вчаться розпізнавати та вимовляти) значно більше нових слів, ніж під час звичайного спілкування.

Це покращує розуміння текстів. Коли діти залучені до історії, вони значно глибше її розуміють, адже, читаючи вголос, ви можете перевірити, чи усвідомлює дитина, що відбувається, запитати, що, на її думку, трапиться далі, що вона думає про персонажів тощо.

Позитивні враження та теплі спогади про почуті від когось, кого любиш, історії можуть прищепити любов до читання на все життя. Лауреат Американської літературної премії ПЕН/Фолкнер Том Корагессан Бойл під час виступу на Книжковому фестивалі у Лос-Анджелесі в 2017 році розповів, що навчився читати не в школі, а під час читання вголос разом із мамою — і коли він читає щось зараз, він усе ще чує її голос у голові.

Це дає дітям зразок для наслідування. Діти навчаються спостерігаючи та наслідуючи. Читання вголос дозволяє їм почути, як звучить мова. Ви також можете показати, як аналізувати історію, як з’ясовувати значення слів, використовуючи підказки контексту тощо.

Це покращує вміння слухати. Читання вголос виховує розуміння багатства мови й допомагає дітям навчитися сприймати інформацію на слух.

Це спосіб відкрити класику. Діти можуть бути налякані складною мовою Шекспіра або старомодним стилем Джейн Остін у школі, але в затишній домашній атмосфері ви можете оживити текст, відтворюючи голоси різних персонажів та заповнюючи прогалини в історії.

Це допомагає обговорювати складні проблеми. Діти можуть не сприймати ваші повчальні лекції про те, як варто та як не варто поводитися у різних ситуаціях. А читання історій про героїв, які борються із серйозними проблемами та наслідками своїх вчинків, або зіштовхуються з цькуванням, расизмом, релігійними чи етнічними упередженнями, гендерною дискримінацією тощо, є хорошим способом говорити про складні та актуальні для дітей питання.

Це можливість дослідити жанрове розмаїття. Читання вголос дозволяє батькам познайомити дітей з різними типами книг і розповідей, допомогти їм зрозуміти, які саме їм подобаються найбільше. Крім того, читання книжок різних жанрів розвиває різні види знання. Спробуйте поезію, сатиру, манга й автобіографії.

Це своєрідний портал до інтересів ваших дітей. Читання книжок, які подобаються вашим дітям (науково-фантастичних, фантастичних, містики, трилерів, графічних романів, норвезької міфології — чого завгодно!), дозволяє вам ділитися й спілкуватися з ними на рівних.

Це пробуджує цікавість і спрагу до навчання. Пізнавальна література також гарно читається вголос. Існує чимало дитячих нон-фікшн видань, що є не менш захопливим за художні книжки. А разом із дітьми старшого віку та підлітками можна спробувати читати вголос книжки чи статті журналістів про актуальні світові проблеми і події.

                                                                                                             Джерело: Common Sense Media