“Щоб змінити людей, їх потрібно любити. Вплив на них пропорційний любові до них”. Й.Г.Песталоцці

субота, 24 березня 2018 р.

ПРОЕКТ "МІСТО, ЯКЕ Я ЛЮБЛЮ"

Любі діти!
Продовжуємо проект "Місто, яке я люблю". І сьогодні поговоримо про  трагічні сторінки в історії нашого міста.
У сорокових роках наші прадіди і прабабусі продовжували будувати завод. А разом з тим росло і селище Лісхімбуд.  Перший зведений будинок, народження першої дитини, яка стала першим корінним жителем, все це сталося у 1934 році. А 1 вересня 1935 року продзвенів перший шкільний дзвоник. В найпершій школі селища почали свій педагогічний шлях вчительки Олександра Іванівна Лаврова і Зинаїда Андріївна Шуліта.  
У 1941 році у Лисхімбуді були вже 47 будинків і 9 бараків, працювала школа, клуб, дитсадок та дитячі ясла. 10 корпусів хімкомбінату були повністю змонтовані і вступили в передпусковий період.
Але 22 червня 1941 року почалася війна. І хоча до селища докотилося спочатку лише її страшне відлуння, це була велика трагедія для всих жителів. Багато молодих хлопців, покинувши роботу на будівництві заводу пішлло захищати нашу Вітчизну. А жінки і дівчата стали збирати допомогу для фроонту. На початку війни почався демонтаж обладнання заводу для евакуації його в Кемерово, Чирчик, Губаху.

11 липня 1942 року гітлерівські війська війшли до Лисхімбуду. 123 юнаки та дівчини з селища були вивезені до Німеччини. Період окупації тривав майже 7 місяців.

Під час зимового наступу у 1943 році наші війська зламали оброну супротивника і 1-а Гвардійська Армія Північно-Західного фрону вийшла до річки Сіверський Донець. 1 лютого 1943 року військові 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Іванова за підтримки танкистів 110-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу звільнили селище лісхімбуд. Багато вояків загинуло у цих боях. Вони були поховані у центрі селища. Їх було 75 - невідомих солдатів. У братській могилі були поховані сини різних народів: Черим Хатажуков з Кабардино-Балкарії, Алмакат Козирєв із Північної Осетії, сибиряк Іван Вторушин, харьковчанин Сергій Барилко, Гаджа Алієв з Дагестану. Вічна їм подяка і пам`ять. 
  
  10 грудня цього ж року Ворошиловградський обком прийняв спеціальне рішення про відновлення і подальшу розбудову Лисичанського азотно-тукового комбінату. У Лисхімбуді приступили до відновлювальних робіт. З Уралу машиніст І. Ф. Воробйов своїм ходом пригнав паровоз.
ПИТАННЯ ПЕРШЕ
ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ЦЕЙ ПАМ`ЯТНИК?
ЯКІ СЛОВА ВІД ВДЯЧНИХ НАЩАДКІВ НАПИСАНІ НА НЬОМУ?

ПИТАННЯ ДРУГЕ
ХТО З ВІДОМИХ СЄВЄРОДОНЧАН ЗАПАЛИВ ВІЧНИЙ ВОГОНЬ НА МЕМОРІАЛІ СЛАВИ НА ЧЕСТЬ ТИХ ВОЯКІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, ЗВІЛЬНЯЮЧИ НАШЕ МІСТО?

2 коментарі:

  1. 1. Памятник стоит на ул.Донецкой. Надпись: "Остыла от огня броня, но не остыла наша память" 2.Вечный огонь зажег Герой Советского Союза северодончанин Алексей Иванович Агафонов.

    ВідповістиВидалити