ПРОЕКТ "МІСТО, ЯКЕ Я ЛЮБЛЮ"

Любі діти!

Продовжуємо проект "Місто, яке я люблю". І сьогодні поговоримо про те, як наше місто росло і розвивалося.

Селище Лісхімбуд розвивалося. Але складалася непроста ситуація з освітою. Єдина школа, відновлена після війни праЦювала у три зміни, що було важко. До того ж гостро постало питання про ліквідацію неграмотності серед молоді. Будівництво з кожним днем все більш насичувалося механізмами, уходили у минуле такі профессії як грабар-землекоп, та ряд інших. Та й хімічна промисловість вимагала грамотних, спеціально навчених висококваліфікованих робітників, майстрів, бригадирів. За парти необхідно було посадити майже все селище. І хоч в 1949 р. був закладений фундамент ще однієї чотирьохповерхової школи (СШ №1), цього було недостатньо. Скоро швидкими темпами почали будувати ще дві школи, два професійних училища, відкрили філіал вечірнього хіміко-механічного технікуму, декілька шкіл робітничої молоді. В житті селища стало традицією до 1 вересня щорічно відкривати нову школу.
Ентузіазм і патріотизм першобудівельників нашого міста в ті роки був настільки високим, що будь-які труднощі долались дружними зусиллями будівельників і хіміків - всих жителів селища.
Дійсність випереджала всі плани. Якщо на початку 50-х років Сєверодонецьк мав 60 тисяч квадратних метрів житла і 20 тисяч жителів, то тілько в 1954 р. було побудовано житла 9,8 тисячі квадратних метрів, середня школа на 840 місць, дитячий садочок, родильний дім, вимощено 184 тисячі квадратних метрів доріг і тротуарів.
Початок 50-х років минулого сторіччя в історії Сєвєродонецька займає особливе місце. Саме в ці роки відбулося багато подій, які визначили статус і облік нашого міста.
Напередодні нового 1951 року будівельники здали перші цехи хімкомбінату. 1 січня 1951 року був отриманий перший продукт хімкомбінату — аміачна селітра (на привезеній сировині). 6 січня видав першу продукцію цех слабкої азотної кислоти. 25 січня підписано акт прийому в експлуатацію перший цехів хімкомбінату. 16 лютого підприємство включено до числа діючих. Створена Сєверодонецька філія Державного інституту азотної промисловості — ДІАП.
У 1952 році зданий в експлуатацію цех міцної азотної кислоти, введено в дію виробництво аміаку. Закінчене будівництво першої черги Сєвєродонецької ТЕЦ. 
23 лютого 1953 року був отриманий перший аміак. З цього дня аміачну селітру стали виробляти з власної сировини. У місті проживало 27 тисяч чоловік. Побудовано будинок громадських організацій (нинішній будинок міської ради). На хімкомбінаті зданий в експлуатацію цех № 2 — синтезу метанолу, з привізного метанолу-сирцю отриманий метанолректіфікат.
Знаменна подія у грудні 1950 року відбулася і в житті самого селища - воно, нарешті, отримало своє ім`я Сєвєродонецьк.  Бо "Лісхімбуд" - це просто скорочена назва будівництва. До того часу селище значно виросло. А хімкомбінат виходив із своєю продукцію на рівень країни. З області поступила пропозиція колективно обговорити, як назвати місто. На це було дано три дні. Ця пропозиція гаряче обговорювалася. дискутували на усіх вулицях. Пропонувалося багато варіантів назв, але більшість схилялася до того, щоб назвати місто Світлоградом. Ця назва стихійно виникла ще у 1947 році. Вона поступово настільки вкорінилася, що були навіть заказані печатки і штампи для третього відділення міліції, яке опікувало селище.
В музії нашого "Азоту" зберігається паспорт його першого післявоєнного директора, шановного громадянина Сєвєродонецька Г.І. Вілєсова з пропискою у селищі Світлоград.
Але були і інші пропозиції. Молодь пропонувала, щоб селище називалося Комсомольськом - на - Дінці, Сєвєродонецьком або Мендєлеєвськом.
У  кінці грудня 1950 року вийшов Указ Президіума Верховної Ради УРСР, згідно з яким селище Лісхімбуд було перейменоване у Сєвєродонецьк і отримало статус селища міського типу.
Наше місто отримало назву від річки Сіверський Донець. Але в саму назву вкралася помилка: Донець ніколи не називався Сєвєрним, він завжди був Сіверським. Відповідно і наше місто повинно було назватися Сіверськодонецьком. Але спроби виправити назву міста відповідно до географічного положення ні до чого не привели.
Сьогодні Сєвєродонецьк розвиненне місто. Але мало хто знає, що до 1951 року у  селищі не було ні вулиць, ні площ, тільки квартали. А поштова адреса селища виглядала так: Лисичанський район, селище Лісхімбуд, квартал № ... Насправді на кінець 1950 року в селищі вже реально існувало 9 вулиць. Коли його перейменували, вирішили навести лад і в назвах вулиць. Саме тоді у нас з`явилися вулиці Заводська, Партизанська, Жовтнева, Танкистів, Першотравнева, Паркова, Горького. Вулиці називалися не за бажанням влади, а відповідно до побажань їх жителів і мали реальну основу саме для такої назви.

Поступово  на початку 50-х вимальовується архітектурне обличчя нашого майбутнього міста. У 1953 році був введений в експлуатацію клуб хіміків, споруджені фонтан і сквер біля нього. І виник перший оригінальний архітектурний куточок міста. Це був центр тодішнього селища.
У 1951 році на перехресті вулиць Леніна і Першотравневої був відкритий перший пам`ятник, автором якого був місцевий скульптор В.І. Пухкальський. З іменем Валентина Ілліча Пухкальського тісно повязане архітектурне оформлення входу в Парк Культури, перших площ.

                                                     

ПИТАННЯ ПЕРШЕ

КОЛИ СЕЛИЩЕ ЛІСХІМБУД БУЛО ПЕРЕІМЕНОВАНЕ, 
ЯКІ БУЛИ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЙОГО НАЗВИ?

ПИТАННЯ ДРУГЕ.

НА ФОТОГРАФІЇ ВУЛИЦЯ,  ЯКА І СЬОГОДНІ ВІДІГРАЄ ЗНАЧНУ РОЛЬ В ЖИТТІ СЄВЄРОДОНЕЦЬКА.

ЩО ЦЕ ЗА ВУЛИЦІЯ?