ПРОЕКТ "МІСТО, ЯКЕ Я ЛЮБЛЮ"

Любі діти! 

Продовжуємо проект "Місто, яке я люблю". І сьогодні ми продовжими розмову про те, як наше місто росло і розвивалося.

У 1958 р. пеша черга Лисичанського хімкомбінату була повністю завершена. Підприємствое продовжувало бурно розвиватися. Щороку добудовувалися нові промислові цехи комбінату. Почалася автоматизація хімічних процесів, рост ассортименті хімічної продукції. На хімкомбінаті розпочато випуск цінних добрив — вуглеамонійних солей, відкриті цехи розділення повітря, каталізаторний та інші. Трест «Лисхімпромбуд» освоїв технологію виробництва великих глиносилікатних блоків. На хімкомбінаті відкритий цех з виробництва уротропіну. 
Розпочато будівництво виробництва капролактаму, яке оголошено «Всесоюзним ударним комсомольським будівництвом».

Якщо до цього Сєвєродонецьк вважався головним чином містом хіміків і будівельників, то, починаючи з 1957 р., промислове обличчя Сєвєродонецька почало набувати нових обрисів. У 1957 р. на південній околоиці міста були зведені перші корпуси нового електронного заводу, який пізніше отримав назву приладобудівного.
Його найпершою задачею було створення і промислове виробництво компактних електронно-обчислилювальних машин.

ПТУ № 1 як ремісниче училище було створено в Луганську, а тепер перебазовувалося в Сєвєродонецьк. Створена Сіверодонецька філія дослідного конструкторського бюро автоматики (ДКБА). Побудовані перші корпуса нового заводу електронної апаратури, який згодом отримав назву приладобудівного.
На хімкомбінаті випущений перший продукт у новому цеху з виробництва кристалічної сечовини (карбаміду).
Буремні п`ятидесяті роки починалися і завершувалися знаменними поодіями для життя Сєвєроодонецька. Якщо у 1950 році селище отримало тнове ім`я. то 27 травня

1958 р. рішенням  областної Ради селище Севєродонецьк було перетворене на місто районного підпорядкування. Тому 1958 рік можна вважати роком офіційного народження нашого міста.
Стрімкі темпи будівництва і розвитку промисловості сказалися і на темпах росту населення молодого міста. Якщо у 1938 р. населення селища Лісхімбуд складало 3249 чоловік, то через 20 років воно виросло у десять раз і складало 33180 чоловік.

Кінець 50-х для міста, як і для всієї країни, відзначився масштабним житловим будівництвом, за рахунок будинків з малометражними квартирами, так званих «хрущовок». В ті роки в короткі строки виникали цілі квартали будинків-п`ятиповерхівок, які чекали своеї черги на сантехмонтажні і штукатурні роботи. В 50-ті таке будівництво вирішило проблему житла: люди отримали окремі квартири, покинули підвали і бараки. 

У 1956 році почали споруджувати новий Палац хіміков, в 1958 р. лікарня отримала новий хірургічний корпус, в 1959 р. почалося будівництво критих  тенісних кортів.
Восени 1958 р. від газопроводу Ставрополь-Москва в Сєвєродонецьк прийшов природний газ, що дало можливість розпочати перехід на природний газ як сировинну основу хімічних виробництв, а також вести газифікацію міста. Найпершим був газифікований житловий будинок №20 по вулиці Леніна. Через 10 років газифікація Сєвєродонецька і його підприємств буде повністю завершена. У 1969 р. природний газ прийшов у 22 тисячиі квартир, 92 комунально-побутові і социіально-культурні об`єкти, 11 промислових підприємств.

 У Сєвєродонецьку став працювати самодіяльний малий симфонічний оркестр. Футбольна команда «Хімік» допущена до розіграшу першості СРСР серед команд класу «Б».

ПИТАННЯ ПЕРШЕ

В ЯКОМУ РОЦІ СЄВЄРОДОНЕЦЬКУ БУЛО ПРИСВОЄНО СТАТУС МІСТА?

ПИТАННЯ ДРУГЕ.

НА ФОТОГРАФІЇ ЗАСНЯТО БУДІВНИЦТВО  ОБ`ЄКТУ,  ЯКИЙ ВІДІГРАЄ ЗНАЧНУ РОЛЬ В ЖИТТІ СЄВЄРОДОНЕЦЬКА.

ЩО ЦЕ ЗА БУДІВЛЯ І НА ЯКІЙ ВУЛИЦІ ВОНА СТОЇТЬ?